Глава 39

Глава 39

Влад

За дві години я стояв перед дзеркалом у власній спальні, поправляючи комір футболки поло й намагаючись вирішити, чи не варто було замовити ще кілька букетів.

Я не збирався завалювати квартиру Алекса квітами до такої міри, щоб він мусив викликати рятувальників для евакуації. Принаймні спочатку.

Я лише хотів, щоб він зрозумів: його квартира могла б стати набагато спокійнішим місцем, якби Еріка переїхала до мене. І якщо для цього доведеться трохи порушити звичний інтер'єр, то я готовий піти на такі жертви.

До того ж квіти подобалися Еріці, а це означало, що навіть якщо мій план провалиться, принаймні одна людина залишиться задоволеною.

Сьогодні ввечері ми збиралися повечеряти у квартирі Алекса. Єва мала повернутися до свого рідного міста, саме туди, де відкрився наш новий філіал, уже за кілька днів, тож ми вирішили влаштувати невелику дружню вечерю перед її від'їздом. Без офіційних промов, ділових зустрічей і нескінченних обговорень робочих питань. Просто четверо людей, які хотіли провести вечір разом.

Принаймні, на перший погляд, саме так це мало виглядати.

Я ще раз перевірив телефон, переконався, що кур'єр доставив замовлення за адресою і взяв ключі від квартири.

Коли я виходив із квартири, то вже уявляв обличчя Алекса, який побачив результат моєї маленької ініціативи. В кращому разі він неодмінно оцінить мій жест і скаже щось на кшталт: «Владе, ти геній. Я був неправий. Звісно, Еріка має переїхати до тебе». Мені стало самому смішно від цієї думки, бо знаючи Алекса - він ніколи такого не скаже.

Проте якщо він не погодиться відпустити Еріку, то я принаймні матиму нагоду поспостерігати, як він намагається не втратити самовладання.

У будь-якому разі вечір обіцяв бути цікавим.

Зупинившись перед сусідніми дверима, я натиснув на дзвінок і почув кроки всередині.

Двері відчинила Еріка.

Вона була в домашній сукні, з волоссям, зібраним у недбалий пучок і з тією усмішкою, від якої в мене щоразу виникало бажання забути про всі свої плани й просто поцілувати її. Я нахилився, торкнувся губами її щоки, а вона взяла мене за руку й потягнула всередину.

- Привіт, коханий.

- Привіт, крихітко.

Я вже збирався поцілувати її вдруге, коли з коридору з'явився Алекс.

І саме тоді я побачив його обличчя.

Він мав такий вигляд, ніби останні дві години провів у компанії людини, яка методично знищувала все, що йому дороге, а потім ще й попросила подякувати за старання. Його щелепи були стиснуті, брови насуплені, а погляд обіцяв мені щось значно гірше за чергову лекцію про відповідальність.

Я перевів очі з нього на вітальню і ледь не розреготався.

Квартира Алекса більше не нагадувала квартиру. Вона скидалася на квітковий магазин, який хтось вирішив відкрити безпосередньо у вітальні, не попередивши власника приміщення.

Букети стояли на журнальному столику, підлозі, на підвіконні, біля телевізора й навіть на тумбі в коридорі. Великі композиції з троянд, ніжні сезонні квіти, пишні гілки зелені, кілька ваз із польовими квітами, які, на мою думку, особливо пасували Еріці. Усе це перетворило звичну кімнату на справжній квітковий сад.

У повітрі змішалися свіжі аромати пелюсток і зелені, а тепле світло торшера робило кольори ще насиченішими. Рожеві, білі, кремові й бордові відтінки гармонійно перепліталися між собою і навіть я, людина, яка зазвичай не звертала особливої уваги на інтер'єрні дрібниці, мусив визнати, що виглядало все надзвичайно красиво.

Єва стояла біля кухонного острова зі склянкою води в руці й намагалася приховати усмішку. Еріка ж дивилася на квіти з таким щирим захопленням, що мені одразу стало зрозуміло: принаймні свою головну мету я виконав.

Алекс, видно, мав іншу думку.

- Ти, - промовив він, дивлячись просто на мене, - зробив з моєї квартири палісадник!

Я пройшов повз нього з таким виглядом, ніби не почув жодного слова і рушив до дивана. Еріка пішла за мною, досі усміхаючись, а я сів і потягнув її до себе, влаштувавши на колінах. Вона легко засміялася, обійняла мене за шию й вмостилася з такою природною невимушеністю, ніби саме тут і мала перебувати.

Алекс обурено видихнув, а ж натомість подивився на свою дівчину.

- Тобі подобається? – Прошепотів я, але не занадто тихо.

Вона повільно обвела поглядом кімнату, потім перевела очі на мене й щасливо кивнула.

- Дуже.

Її усмішка стала ще ширшою, коли вона зрозуміла, що саме зараз відбувається. Еріка знала мене достатньо добре, щоб здогадатися: я не міг просто змиритися з відмовою Алекса й вирішив перейти до більш переконливих аргументів.

Алекс, очевидно, теж це зрозумів.

- Вона може й щаслива, але я - ні! - Заявив він, розвівши руками. - Тут немає куди сісти, щоб дупу не вколоти!

Я не втримався й тихо засміявся. Єва прикрила рот долонею, намагаючись стримати сміх, а Еріка сховала обличчя в мене на плечі, бо її плечі вже почали здригатися від беззвучного реготу.