Глава 38

Глава 38

Влад

- Я хочу, щоб Еріка переїхала до мене!

Алекс повільно підняв голову від документів, які саме збирався підписати та подивився на мене так, ніби я щойно запропонував йому продати компанію, купити яхту й вирушити на безстрокову відпустку до Антарктиди.

- А Еріка хоче переїхати до тебе?

- Так! Алексе, вона просто боїться сказати тобі про це, щоб не засмутити.

Мій друг відклав ручку, відкинувся на спинку крісла й склав руки на грудях. Вираз його обличчя мені категорично не подобався. Я знав цей погляд. Саме так Алекс дивився на мене перед тим, як пояснити, чому черговий мій геніальний задум насправді був катастрофічною дурницею.

- Правильно робить. Моя відповідь - ні!

Я кілька секунд мовчки дивився на нього, намагаючись збагнути, чи він справді щойно відмовив жінці, якій двадцять п’ять років, у праві самостійно вирішувати, де їй жити, чи просто вирішив перевірити, наскільки швидко я втрачу залишки терпіння.

Зважаючи на те, що ми знали одне одного багато років, відповідь була очевидною.

- Ти - кретин. Знаєш про це? Їй двадцять п’ять, а ти боїшся відпустити її жити у квартиру через стіну.

- З огляду на те, що в цій квартирі живе йолоп, який постійно робить дурні помилки, то так, я боюся.

Я заплющив очі й повільно видихнув крізь ніс.

Звісно. Як я міг сподіватися на щось інше?

- Ти серйозно збираєшся й далі згадувати ту історію?

- Яку саме? - Невинно поцікавився Алекс. - Ту, де ти почув частину розмови, самостійно вигадав решту, вирішив, що Еріка використовує тебе, а потім утік, навіть не спробувавши нормально з нею поговорити? Чи ту, де вона побачила жінку в тебе вдома, а ти вирішив, що маєш повне право нічого їй не пояснювати?

- Це була Аліса!

- Це, безумовно, найпереконливіший доказ зради в історії людства. – Театрально видихнув він. - Еріка ж про це не знала.

- Алекс!

- Що? Я просто намагаюся зрозуміти, як ти взагалі дожив до своїх років інколи поводячись, як дитина. Я обіцяв тобі допомогти повернути Еріку, якщо вона сама того захоче, але про переїзд мови не йшло.

Я провів долонею по обличчю. Десь у глибині душі я чудово розумів, що Алекс має право злитися на мене. Він бачив, як Еріка переживала через мої вчинки, як намагалася зібрати себе докупи після того, що сталося між нами. Він був поруч, коли я поводився як останній дурень і, на відміну від мене, не міг дозволити собі просто втекти від усіх наслідків.

Але зараз усе було інакше.

Ми з Ерікою вирішили рухатися далі. Не вдавати, ніби нічого не сталося, не перекреслювати минуле й не робити вигляд, що любов автоматично виправляє будь-які помилки. Ми вирішили будувати наші стосунки заново, крок за кроком, учитися говорити одне з одним, навіть коли розмова здавалася незручною та не тікати при перших ознаках страху.

Від тієї вечірки, на якій я заспівав для неї свою пісню, минуло чимало часу. За цей період ми встигли повернути собі багато того, що втратили й створити ще більше нового. Еріка знову сміялася з моїх дурних жартів, засинала в моїх обіймах, залишала чашки з кавою на столі й без жодних докорів совісті привласнила половину моєї ковдри.

А ще вона практично жила в мене.

І я не перебільшував.

Її зубна щітка давно стояла у моїй ванній кімнаті. На поличці з'явилися її засоби для догляду за шкірою, на кріслі регулярно опинявся її одяг, а в холодильнику тепер можна було знайти продукти, які я раніше купував хіба що за її наполяганням. Моя квартира поступово переставала бути виключно моєю територією й перетворювалася на наш спільний простір.

Мені подобалося кожне маленьке свідчення її присутності.

Особливо те, що вона часом залишала свої речі в мене навмисно, а потім із найневиннішим виразом обличчя заявляла, що не має жодного уявлення, як її улюблена кофта опинилася в моїй шафі.

Я не ставив зайвих запитань, а навпаки наполягав, щоб вона переїхала до мене остаточно.

Проблема полягала в тому, що частина її речей досі залишалася у квартирі Алекса. Еріка потроху переносила їх до мене, здебільшого тоді, коли її брат був зайнятий або взагалі не перебував удома. Але остаточно залишитися в мене вона не могла. Принаймні поки що.

Не тому, що сумнівалася в нашому коханні чи боялася спільного життя. Еріка вважала, що повинна спочатку поговорити з братом, пояснити йому своє рішення й дати час звикнути до думки, що вона більше не житиме з ним під одним дахом.

Вона боялася його засмутити. Боялася, що Алекс сприйме її переїзд як відмову від їхніх стосунків, хоча насправді це було лише природним продовженням дорослого життя. А ще вона переживала, що його надмірна опіка знову стане причиною сварок між ними й зрештою позначиться на стосунках із Євою.

І я справді розумів її. Але це не означало, що я збирався дозволити Алексу й далі вирішувати, що буде найкращим для його сестри, навіть тоді, коли сама Еріка вже все для себе вирішила.