Глава 32

Глава 32

Еріка

Щойно ми переступили поріг зали, я зрозуміла, що Алекс зовсім не перебільшував, коли казав, скільки сил вони витратили на організацію вечірки.

Простір виглядав розкішно, але не перевантажено. Висока стеля губилася в м’якому напівмороку, а вздовж стін тягнулися тонкі лінії декоративного освітлення, що відбивалися у скляних поверхнях і створювали відчуття глибини. Над центральною частиною зали мерехтіли підвісні світильники, схожі на розсип кришталевих крапель, а біля сцени були встановлені софіти, які час від часу змінювали напрямок і ковзали променями по гостях.

Музика звучала досить голосно, щоб заповнювати паузи між розмовами, але не настільки, щоб доводилося кричати співрозмовникам просто у вуха. Грала легка сучасна композиція з виразним ритмом, а ближче до сцени вже збиралися люди, які, очевидно, чекали на офіційну частину вечора.

Уздовж однієї зі стін розташувалася шведська лінія. На білосніжних скатертинах стояли великі тарелі з мініатюрними закусками, канапе, тарталетками, сирними асорті й тонко нарізаними фруктами. Окремо подавали гарячі страви, а кухарі в білих куртках стежили, щоб таці вчасно поповнювалися. Від столів долинав апетитний запах запеченого м’яса, спецій і свіжої випічки.

Між столиками й основною зоною для гостей стояли високі коктейльні столики з тонкими ніжками. На них розмістили невеликі композиції з білих квітів і свічки в прозорих скляних колбах. Біля барної стійки офіціанти розливали шампанське, готували коктейлі та подавали безалкогольні напої, а в келихах відбивалися сотні маленьких вогників.

Усе було продумано до дрібниць.

Навіть гості здавалися частиною загальної картини. Чоловіки в темних костюмах і жінки у вечірніх сукнях спілкувалися невеликими групами, сміялися, обмінювалися візитівками й час від часу поверталися до сцени, де технічна команда перевіряла мікрофони. У повітрі змішувалися запахи парфумів, квітів, їжі та шампанського, а крізь гомін розмов час від часу проривався дзвінкий сміх.

Це була не просто корпоративна вечірка, на якій усі мали випити по келиху й послухати кілька промов. Відчувалося, що компанія справді мала що святкувати, а її керівництво хотіло поділитися цією радістю з людьми, які допомогли досягти успіху.

Я повільно озирнулася, намагаючись роздивитися все навколо.

- Непогано, - сказала я Алексу, коли він нарешті завершив чергову розмову телефоном.

Він кинув на мене самовдоволений погляд.

- Просто непогано?

- Добре, чудово. Вражаюче. Тепер задоволений?

- Майже. Я очікував щонайменше оплесків.

- Можу запропонувати тобі стоячу овацію, якщо ти пообіцяєш після свого виступу зняти цю краватку.

- Домовилися.

Він усміхнувся, але саме в цю мить його телефон знову задзвонив. Алекс глянув на екран, і вираз його обличчя змінився.

- Перепрошую, мені потрібно відповісти. Побудь тут, добре? Я скоро повернуся.

- Звісно. Я вже доросла й навіть знаю, як користуватися виделкою.

- Саме це мене й турбує, - кинув він через плече, відходячи вбік.

Я проводила його поглядом і лише тоді зрозуміла, що він навіть не сказав, хто телефонує. Утім, здогадатися було нескладно. Єва мала приїхати відразу на вечірку, а оскільки вона досі не з’явилася, цілком імовірно, що дзвінок був саме від неї.

Я не стала надокучати братові повідомленнями й попрямувала до барної стійки.

- Шампанське, будь ласка, - попросила я офіціанта.

За кілька секунд у моїй руці вже був тонкий келих із золотавим напоєм. Я зробила невеликий ковток, дозволяючи бульбашкам приємно поколювати язик і сперлася вільною рукою на край високого столика.

Перші хвилини я справді намагалася насолоджуватися вечором. Розглядала гостей, милувалася вбранням жінок, слухала уривки розмов і час від часу поглядала на сцену, де техніки закінчували перевірку обладнання. Мені подобалося спостерігати за людьми, коли вони почувалися вільно й невимушено. У кожного була своя історія, свої плани, свої маленькі перемоги, про які вони сьогодні могли говорити без сорому й зайвої скромності.

Я ще не встигла допити перший келих, коли до мене підійшла жінка приблизно сорока років у темно-зеленій сукні.

- Добрий вечір! Ви, здається, сестра Алекса?

Я повернулася до неї з ввічливою усмішкою.

- Так, я Еріка.

- Дуже приємно. Я Олена, працюю у фірмі над кількома рекламними проєктами. Алекс багато про вас розповідав.

Я подумки насторожилася.

Якщо Алекс розповідав про мене комусь із колег, я щиро сподівалася, що це були не історії про те, як у дитинстві я підмінила йому шампунь фарбою для волосся або як одного разу переконала його, що в нашій кімнаті живе привид.

- Сподіваюся, нічого такого, за що мені доведеться червоніти, - пожартувала я.

Жінка засміялася.

- Ні, зовсім ні. Він казав, що ви дуже творча людина й працювали івент-менеджеркою.