Глава 31

Глава 31

Еріка

День вечірки настав швидше, ніж я очікувала.

Ще вранці я переконувала себе, що це буде звичайний вечір, присвячений черговому святкуванню успіхів туристичної компанії Алекса та Влада, а вже по обіді почала нервово перевіряти прогноз погоди, переглядати вміст шафи й подумки складати список причин, через які мені зовсім не обов’язково мати приголомшливий вигляд.

Зрештою, я йшла на вечірку брата, а не на конкурс краси. Мені не потрібно було нікого вражати, привертати до себе увагу чи доводити, що я здатна з’явитися в одному приміщенні з десятками незнайомих людей і не почуватися там зайвою. Я просто хотіла провести вечір у приємній атмосфері, привітати Алекса з успіхами компанії та, можливо, нарешті відволіктися від власних думок.

Особливо від думок про одного конкретного чоловіка.

Але, як виявилося, переконувати себе в тому, що ти не збираєшся нікого вражати, значно легше, коли ти ще не стоїш перед дзеркалом у срібній вечірній сукні, намагаючись зрозуміти, чи не виглядаєш так, ніби випадково заблукала на вручення якоїсь престижної нагороди.

Я завмерла перед великим дзеркалом у своїй кімнаті й повільно оглянула себе з ніг до голови.

- Ну що ж, Еріко, - промовила я до власного відображення. - Якщо сьогодні ти не справиш враження, то принаймні зможеш засліпити кількох людей відблисками своєї сукні.

Я повернулася трохи вбік, розглядаючи лінію спини, а тоді знову стала рівно, оцінюючи загальний вигляд. Сукня сиділа на мені саме так, як я й хотіла: підкреслювала талію, м’яко облягала стегна й спадала до підлоги витонченою сріблястою хвилею. Її тканина нагадувала рідкий метал, що переливався від найменшого руху, вловлюючи світло й розсипаючи його дрібними іскрами. У спокійному освітленні кімнати вона мала стриманий холодний блиск, але я добре уявляла, як вона заграє під вечірніми софітами.

Найефектнішою деталлю була оголена спина. Глибокий виріз відкривав її майже до попереку, залишаючи оголеними плечі та лопатки й надаючи сукні тієї особливої елегантності, яка не потребує ані мережива, ані зайвих прикрас. Тонкі бретелі ледь помітно перетиналися біля шиї, утримуючи тканину на місці, а спереду сукня залишалася досить стриманою, щоб уся увага зосереджувалася саме на її силуеті.

Я провела долонями по стегнах, розправляючи тканину, а тоді трохи підняла підборіддя.

Мініатюрна статура, тонка талія, виразні карі очі й густе темне волосся, яке від природи вилося дрібними кучерями, робили мене впізнаваною навіть без особливих зусиль. Я не була тією жінкою, яка могла просто зайти до кімнати й змусити всіх обернутися одним лише зростом або демонстративною впевненістю. Але я знала, як підкреслити те, що мала.

Сьогодні я вирішила не стримуватися.

Макіяж вийшов значно виразнішим, ніж той, який я зазвичай робила на роботу. Тональна основа вирівняла шкіру, але не перетворила її на бездоганну маску, а легке скульптурування підкреслило вилиці й додало обличчю чіткості. На повіках мерехтіли холодні відтінки шампанського та срібла, які гармоніювали із сукнею, а тонка стрілка візуально витягувала розріз очей. Вії стали густішими й виразнішими, а карі очі здавалися темнішими на тлі світлих тіней.

На губи я нанесла помаду приглушеного рожево-бежевого відтінку з делікатним сатиновим фінішем. Мені хотілося, щоб макіяж виглядав завершеним, але не перевантаженим, тому я не стала додавати надто яскравий колір. Кілька штрихів хайлайтера на вилицях ловили світло, коли я повертала голову, а маленькі срібні сережки-краплі завершували образ, не відволікаючи уваги від сукні.

З волоссям довелося повозитися довше.

Мої природні кучері іноді мали власні плани й сьогодні вони, схоже, вирішили перевірити моє терпіння на міцність. Я довго вкладала їх, намагаючись зберегти природний об’єм, але водночас надати зачісці акуратності. Зрештою зібрала верхню частину волосся назад, закріпивши її невидимками, а решту залишила спадати м’якими темними хвилями на плечі. Кілька тонких кучерів обрамляли обличчя, пом’якшуючи лінії зачіски.

Я нахилила голову в один бік, потім в інший, перевіряючи, чи все тримається на місці.

- Якщо ця зачіска переживе вечір, я офіційно визнаю, що в моєму житті є хоча б одна стабільна річ, - повідомила я дзеркалу.

На підлозі біля ліжка стояли сріблясті босоніжки на тонких підборах. Я обережно взула їх, підвелася й відразу відчула, як змінився силует. Підбори додавали мені кілька сантиметрів, робили поставу рівнішою, а рухи - витонченішими. Щоправда, водночас нагадували, що сьогодні мені доведеться або поводитися, як граційна леді, або шукати найближче місце, де можна непомітно зняти взуття.

Я обрала перший варіант.

Принаймні поки що.

Зробивши кілька кроків кімнатою, я знову зупинилася перед дзеркалом. Я виглядала незвично навіть для самої себе - дорослішою, впевненішою, трохи загадковою.

Мені подобалося це відчуття.

Останнім часом я так багато думала про те, що втратила, чого боялася й чого не могла собі дозволити, що майже забула про просту річ: я маю право бути красивою не для когось, а для себе. Маю право вдягнути сукню, яка мені подобається, зробити макіяж, на який зазвичай бракує часу і провести вечір так, як захочу. Маю право сміятися, танцювати, знайомитися з новими людьми й не озиратися щохвилини на минуле.