Глава 24

Глава 24

Еріка

Я притиснула плюшевого лева до себе й перевела погляд із Влада на величезне колесо огляду, яке повільно оберталося над парком. Його різнокольорові кабінки здіймалися все вище, відкриваючи пасажирам краєвид на вечірнє місто, а потім так само неквапливо опускалися вниз, ніби запрошували всіх охочих помилуватися околицями з висоти пташиного польоту.

У мене раптом виникло непереборне бажання покататися. Ну, майже непереборне.

Насправді я вже давно знала, чого саме хочу, але бачити обличчя Влада в той момент, коли він зрозуміє мої наміри, було настільки привабливою перспективою, що я ледь стримувала усмішку.

- Знаєте що? - Я повернулася до чоловіків із найневиннішим виразом обличчя, на який тільки була здатна. - А давайте покатаємося на колесі огляду!

Алекс різко прикрив рот кулаком і кашлянув. Принаймні він спробував видати це за кашель, але його плечі підозріло затремтіли, а в очах з'явився такий веселий блиск, що будь-хто інший одразу здогадався б: мій любий братик чудово розуміє, що саме я задумала.

Влад, навпаки, не поспішав демонструвати захоплення моєю пропозицією. Він повільно підняв голову й подивився на колесо огляду. Спочатку на нижні кабінки, а потім на ті, що підіймалися вище.

А тоді його погляд зупинився на найвищій точці, де пасажири на кілька секунд зависали над парком, перш ніж почати спускатися.

Я могла б заприсягтися, що в його очах промайнув справжній жах. Щоправда, Влад досить швидко опанував себе, опустив підборіддя й повернувся до нас із таким обличчям, ніби щойно оцінював не висоту атракціону, а перспективи придбання чергової туристичної компанії.

Але мене він обдурити не міг.

Я чудово пам'ятала його прогулянку по той бік балкона з однієї квартири в іншу. Тоді він намагався поводитися так, ніби нічого особливого не відбувається, хоча кожен його рух видавав напруження. Звісно, він урешті дістався до свого балкона, але це не означало, що перестав боятися висоти.

Влад Басараб страждав на акрофобію. І спосіб помсти, який я зараз використаю, він сам дав мені в руки сказавши про це раніше.

- До речі, Алексе, - раптом промовив він, ледь нахилившись до мого брата. - нам потрібно обговорити одну справу щодо туристичної агенції.

Я ледве не пирхнула.

Яку ще справу? Ту, яка раптом стала надзвичайно важливою саме в ту мить, коли я запропонувала піднятися на висоту кількох десятків метрів?

- Справді? - Алекс насилу стримував усмішку. - І що ж там сталося?

- Є кілька моментів, які варто уточнити. Думаю, нам потрібно хоча б пару хвилин поговорити без зайвих вух.

Влад вимовляв слова з такою діловою серйозністю, ніби йшлося про міжнародну угоду, від якої залежало майбутнє світової економіки. Він навіть зробив відповідний жест рукою, закликаючи Алекса відійти вбік.

Я спостерігала за цим спектаклем із дедалі більшою насолодою. Очевидно, мій сусід сподівався, що за час їхньої надзвичайно важливої розмови я забуду про колесо огляду, захоплюся якимось іншим атракціоном і взагалі втрачу бажання продовжувати цей вечір у такому небезпечному для його нервової системи напрямку.

Бідолашний.

Він досі не зрозумів, що я вже давно перестала вірити його байкам. Особливо тим, які стосувалися долі.

Поки Влад пояснював Алексу щось про робочі питання, я скористалася нагодою й попрямувала до каси. Не озираючись, дістала гроші, придбала три квитки на колесо огляду й повернулася до чоловіків із переможним виглядом.

- Ну що, хлопці, - я помахала квитками просто перед їхніми носами, - ходімо?

Алекс опустив голову й розсміявся. Він навіть не намагався приховати свого задоволення, коли рушив у бік атракціону, дорогою штовхнувши Влада в плечі, щоб той зрушив з місця.

- Давай, Басарабе. Не відставай!

Влад подивився на нього з таким виразом, ніби подумки вже складав заповіт і розподіляв майно між близькими.

- Я тебе ненавиджу, - тихо пробурмотів він.

- Взаємно, друже.

Я йшла попереду, насолоджуючись кожною секундою. За спиною лунали кроки чоловіків, а коли ми підійшли до черги, я стала ближче до огорожі, залишивши їх позаду.

Саме тоді Алекс нахилився до Влада й заговорив тихіше, хоча навіть без особливих зусиль я могла розчути їхню розмову.

- Ну що ж, сміливцю. Чудова можливість показати свої наміри стосовно моєї сестри.

Він тихо засміявся.

- Якщо я не вмру там на висоті від страху, пообіцяй, що даси згоду одружитися з нею.

Я завмерла на секунду. Потім повільно повернула голову, вдаючи, що розглядаю кабінки, які одна за одною підходили до посадкового майданчика.

Вони стояли позаду мене, тому обоє, напевно, вважали, що їхня розмова залишиться між ними. Я ледь не розсміялася вголос з наступних слів брата.

- Хріна лисого! - Відразу відрубав він.

- Гаразд. Тебе на весілля не запрошуємо.