Глава 22

Глава 22

Еріка

Після кав’ярні Влад уже двічі опинявся там, де і я.

Двічі!

Спочатку в кав’ярні, куди ми з Мартою пішли після роботи, а потім знову, коли я навіть не встигла оговтатися від його нахабної появи та заяв про спільну каву. І якщо перший випадок ще можна було списати на дивовижний збіг обставин, то другий змушував мене серйозно замислитися над тим, чи не почав хтось гратися з моїм терпінням.

А точніше, над тим, чи не знайшовся серед моїх найближчих людей зрадник.

- Він точно мене здав! - Пробурмотіла я, дивлячись на власне відображення в дзеркалі. - Я просто впевнена в тому, що мій рідний брат палить мене перед Владом.

Я відступила від дзеркала й схрестила руки на грудях.

Алекс. Мій любий, турботливий, найкращий у світі старший брат, який колись захищав мене від уявних чудовиськ під ліжком, а тепер, схоже, допомагав одному цілком реальному чудовиську проникати в моє особисте життя.

Я зовсім не розуміла, навіщо це йому потрібно і чому він узагалі вирішив долучитися до цієї вистави. Невже Влад справді зміг переконати його стати на свій бік? І якщо так, то що саме він йому пообіцяв? Безкоштовний довічний абонемент на всі туристичні маршрути? Більшу частку в туристичній агенції? Чи, можливо, пообіцяв нарешті поводитися як доросла людина, а Алекс повірив йому на слово?

Останній варіант здавався настільки фантастичним, що я мимоволі пирхнула.

Ні, я обов’язково дізнаюся правду. І покладу цьому край.

Тому що якщо Алекс і Влад справді почали працювати спільно, то це означало, що уникати мого сусіда довго не вийде. Вони могли перетворити моє звичайне життя на нескінченну серію «випадкових» зустрічей, у яких Влад щоразу з’являтиметься з тією своєю самовдоволеною усмішкою, а потім пояснюватиме все долею.

Долею, бачте! Ще трохи - і я почну підозрювати, що доля особисто отримує від нього зарплату.

А найгірше полягало в тому, що часу, який я хотіла залишити собі на роздуми, могло виявитися значно менше, ніж я сподівалася. Я досі не знала, чи готова дати Владу ще один шанс. Частина мене хотіла вірити йому, хотіла забути образу й просто опинитися в його обіймах, а інша вперто нагадувала, як боляче буває, коли довіряєш не тій людині.

Я потребувала часу, тиші та можливості розібратися у власних почуттях без того, щоб хтось постійно з’являвся переді мною й нагадував про себе кожною усмішкою, кожним поглядом і кожною нахабною фразою. Але якщо Влад справді домовився з Алексом, то дуже скоро мені доведеться знову з ним поговорити й нарешті сказати, що я вирішила.

А я ще не була впевнена, що готова до цієї розмови.

Я зітхнула й упала на ліжко, втупившись у стелю.

- Чудово, Еріко. Просто чудово. Тепер у тебе не тільки проблеми з чоловіком, а ще й потенційна змова всередині родини.

Хоча ні, не тільки родини. Тому що цей хитрий жук ще й переманив на свій бік мою найкращу подругу.

Марта й раніше була ним зачарована, але після випадку в кав’ярні вона просто потекла, як шоколад на сонці. Я бачила її обличчя, коли Влад підійшов до нашого столика. Бачила, як вона дивилася на нього, як сміялася з його жартів і, як старанно приховувала свою зацікавленість за величезною чашкою капучино.

Жіноча солідарність? Забудьте. Я її втратила. Марта повністю потрапила в сіті Влада Басараба, і тепер, судячи з усього, я залишилася сама проти двох чоловіків і однієї надто захопленої подруги.

Що ж, якщо вони думають, що я дозволю їм безкарно гратися зі мною, то дуже помиляються.

Я різко підвелася з ліжка.

Для початку потрібно було з’ясувати, чи справді Алекс причетний до цих «випадкових збігів», які Влад так любив називати долею. Якщо мій брат дійсно передавав йому інформацію про те, де я перебуваю, то я хотіла почути це від нього особисто.

І бажано до того, як мій сусід вирішить раптово з’явитися в моїй ванній кімнаті з букетом троянд і заявою, що Всесвіт наказав йому перевірити, чи правильно я чищу зуби.

Я вийшла зі своєї кімнати й попрямувала до вітальні.

Алекс сидів на дивані з ноутбуком на колінах. Він зручно вмостився в кутку, підібгавши одну ногу, і щось уважно читав на екрані. Поруч стояла чашка кави, а на столику лежали ключі, телефон і кілька документів, які він, очевидно, приніс додому з офісу.

Побачивши мене, він відірвався від ноутбука й усміхнувся.

- Привіт, мала. Щось сталося?

Я мало не пирхнула.

«Мала».

Він досі називав мене так, хоча мені давно виповнилося двадцять п’ять і я цілком самостійно платила за власні рахунки, приймала рішення й могла зіпсувати собі життя без сторонньої допомоги, але для Алекса я, схоже, назавжди залишилася тією маленькою дівчинкою, яка бігала за ним по квартирі й вимагала, щоб він збирав для неї конструктор, бо в неї «не виходить, а в тебе руки великі».

Я підійшла ближче й сперлася плечем об дверний отвір.

- Ти багато маєш справ сьогодні?