Глава 20

Глава 20

Еріка

Після роботи ми з Мартою вирішили не розходитися одразу по домівках.

Останнім часом мені взагалі подобалося проводити з нею час поза межами книгарні. На роботі ми могли говорити годинами, але завжди залишалася якась межа, яку створювали клієнти, телефонні дзвінки, робочі питання та постійне відчуття, що хтось у будь-яку секунду може нас почути. А мені хотілося посидіти з подругою без роботи, клієнтів та без необхідності стежити за часом. І, звичайно ж, без зайвих вух.

- Куди? - запитала Марта, коли ми вийшли з книгарні.

Я поправила сумку на плечі й озирнулася на неї.

- Куди-небудь, де теж є кава і немає наших клієнтів.

- Знаю хороше місце.

За кілька хвилин ми вже зайшли до невеликого затишного закладу на сусідній вулиці. Я була тут неодноразово, любила це місце саме за атмосферу. Тут ніколи не було надто голосно. М'яке жовте світло ламп відбивалося у великих вікнах, на яких уже проступали перші вечірні відблиски міста. Уздовж стін стояли невеликі круглі столики, біля панорамних вікон - кілька зручних крісел та маленькі столики, а в повітрі змішувалися запах свіжозмеленої кави, кориці, ванілі та щойно випеченої здоби. Тихо грала музика, а за сусіднім столиком дві дівчини щось обговорювали, час від часу вибухаючи сміхом. Бариста за стійкою розливав каву по чашках, а кавомашина час від часу голосно шипіла, випускаючи струмінь пари.

Ми вибрали столик трохи далі від входу біля вікна, де нас майже ніхто не міг почути. Саме те, що потрібно.

Я замовила великий лате з карамеллю, а Марта, як завжди, взяла капучино. Поки готували наші напої, я написала Алексу й попередила його, що затримаюся, бо після роботи пішла з Мартою в кав'ярню.

Коли переді мною поставили чашку, я обхопила її долонями, насолоджуючись теплом, яке поступово переходило в пальці. Зробила перший ковток й гаряча кава з м'якою молочною пінкою та солодким присмаком карамелі повільно зігріла мене зсередини. Я заплющила очі на секунду.

- Боже, як же це добре.

- Ти про каву чи про те, що нарешті ніхто не питає тебе, яку книжку було б цікаво почитати?

- Про все одразу. - Я засміялася.

Марта підняла свою чашку.

- За вечори без роботи.

Я цокнулася з нею чашкою.

- За вечори без роботи.

Ми зробили по ковтку й майже одночасно розслабилися. Ось заради таких моментів я й любила дружбу. Коли не потрібно нічого пояснювати, можна говорити про дурниці, сміятися з речей, які більше нікому не здалися б смішними, обговорювати людей, яких бачиш щодня і при цьому не відчувати жодного осуду.

Марта сьорбнула капучино й загадково подивилася на мене. Я вже знала цей погляд, він означав, що зараз почнеться щось цікаве.

- До речі, - протягнула вона. - Я знайшла дещо дуже цікаве.

- Якщо це черговий спосіб заробити мільйон за три дні, то я вже морально готова.

- Ні. Цього разу все набагато краще.

- Що?

Марта нахилилася ближче.

- Сайт знайомств.

Я мало не вдавилася кавою.

- Що?

- Сайт знайомств.

- Ти серйозно?

- Абсолютно. - Вона поставила чашку на блюдце й усміхнулася. - Я там останнім часом зависаю. Просто дивлюся, хто що пише, іноді відповідаю, іноді ходжу на побачення.

- І це ти називаєш «зависати»?

- А як ще?

- Ти буквально ходиш на побачення з чоловіками, яких знаходиш в інтернеті.

- Саме так. - Вона зробила ще один ковток. - І, до речі, це може бути чудовим способом для тебе викинути з голови свого страшенно сексуального сусіда.

Я опустила погляд у чашку, на поверхні кави повільно розходилися маленькі хвилі після мого руху.

- Ні.

- Навіть не подумаєш?

- Не хочу.

- Еріка…

- Марто. - Я підняла очі. - Я не хочу нікого шукати.

Марта кілька секунд мовчала, розглядаючи мене.

- А якщо просто зареєструєшся? Ніхто ж не змушує тебе одразу виходити заміж.

Я засміялася.

- Дуже смішно.

- Я серйозно.

- А я ні.

Я знову взяла чашку, зробила ковток, намагаючись повернути розмову до чогось іншого. Марта ще кілька секунд дивилася на мене, але врешті здалася.

Вона не знала всього і я, зізнатися чесно, не хотіла, щоб знала. Не тому, що не довіряла їй. Навпаки.

Ще кілька днів тому, відразу після побачення з Марком, я думала, що остаточно поставила крапку у своїх стосунках із Владом. А потім був дощ, його автомобіль, його голос, руки. Його слова. І та розмова, після якої я повернулася додому зовсім іншою людиною.