Глава 19

РОЗДІЛ 3. ЗРУШИТИ КРИГУ

Глава 19

Влад

Наступного ранку я приїхав в офіс значно раніше, ніж зазвичай, але не для того, щоб працювати. Якщо чесно, я взагалі сумнівався, що сьогодні зможу нормально працювати. Після вчорашнього вечора в голові все ще крутилася одна-єдина думка: Еріка не сказала мені «так», але й не сказала «ні». І я, мабуть, уперше за останні кілька тижнів дозволив собі повірити, що це вже щось.

Я зайшов до офісу, майже не звертаючи уваги на людей, які віталися зі мною дорогою до кабінету. Хтось щось запитав про зустріч, хтось нагадав про документи, які потрібно було переглянути до обіду, але я лише коротко кивав, обіцяючи розібратися пізніше.

Зараз у мене була важливіша справа.

Я дійшов до кабінету Алекса й навіть не постукав, просто відчинив двері та зайшов.

Алекс сидів за своїм столом, схилившись над ноутбуком. Ранкове світло пробивалося крізь жалюзі широкими смугами й лягало на темну поверхню столу. На підвіконні стояла чашка з кавою, поруч лежала відкрита записна книжка, кілька ручок і стос документів, які він, очевидно, збирався переглянути.

Кабінет Алекса завжди виглядав так, ніби тут працювала людина, яка любить порядок, але не має часу його підтримувати.

Темні дерев'яні панелі на одній зі стін, велика книжкова шафа, наповнена теками й книгами, кілька фотографій із подорожей, які він колись роздрукував і поставив у рамки. Біля вікна стояв невеликий диван із двома декоративними подушками, а навпроти столу - два крісла для гостей.

У повітрі змішувалися запах свіжої кави, паперу та легкого деревного аромату від дифузора, який Алекс, здається, купив ще минулого року й відтоді вперто не хотів замінювати.

Усе було звичним, спокійним, передбачуваним.

Я зачинив за собою двері, підійшов до одного з крісел та сів. Алекс навіть не підняв голови від ноутбука. Лише через кілька секунд повільно відклав ручку, подивився на мене й ледь помітно всміхнувся.

Він зрозумів усе ще до того, як я встиг щось сказати.

- Я досі не втручаюсь.

- Дещо змінилося. - Я відкинувся на спинку крісла.

Алекс підняв брову.

- Судячи з твого обличчя, щось дуже серйозне.

- Я трохи вчора поговорив з Ерікою і попросив у неї ще один шанс.

Алекс кілька секунд мовчки дивився на мене.

- Хіба вона вчора не була на побаченні?

Я скривився.

- Була. Але забудь про те побачення, це вже неважливо.

- Гаразд, - він сперся ліктями на стіл. - Що вона відповіла?

Я на мить замовк, намагаючись добрати слова. Дивно, я міг без проблем вести переговори з людьми, від яких залежали мільйонні контракти, міг переконувати партнерів, сперечатися з інвесторами, приймати рішення, від яких залежала робота десятків людей, але зараз мені було важче пояснити все одному чоловікові, який знав мене майже все життя.

- Вона не сказала «так», - нарешті відповів я. - Але й «ні» не сказала.

Алекс уважно дивився на мене.

- І ти вирішив, що цього достатньо?

- Для того, щоб не здаватися? Так. - Я нахилився вперед і сперся ліктями на коліна. - Вона сказала мені, що я її слабкість і водночас сила. Що те, що обеззброює її, водночас дає їй крила.

Алекс ледь усміхнувся.

- Красиво.

- Я теж так подумав. - Я провів долонею по обличчю. - Але я не хочу більше тиснути на неї словами. Я вже достатньо наговорив.

- Це вперше за довгий час ти сказав щось розумне.

- Дякую. Дуже підтримав.

Алекс усміхнувся ширше і я теж ледь усміхнувся, але вже за секунду знову став серйозним.

- Я хочу довести їй усе вчинками.

Алекс перестав усміхатися.

- Влад…

- Ні, послухай. - Я підняв руку, не даючи йому одразу вставити своє чергове «я не втручаюсь». - Я справді хочу це зробити правильно. Не прийти до неї з букетом, не сказати десять разів, що кохаю, і чекати, що вона забуде все, що сталося.

Я на секунду замовк.

- Я хочу, щоб вона сама побачила, що я готовий працювати над собою. Над нами. Що я не зникну після першої невдачі й не почну знову вигадувати собі якісь дурниці замість того, щоб просто поговорити з нею.

Алекс уважно слухав, це вже було непогано і я видихнув.

- Але для цього мені потрібна твоя допомога.

Він одразу відкинувся на спинку крісла.

- Я так і знав.

- Мені потрібно знати, де вона. - Алекс мовчав, лише поглядом запрошуючи мене продовжувати. - Куди вона йде, які в неї плани й з ким вона.

Він повільно похитав головою.

- Ні. – Твердо та коротко сказав він.