Глава 16

Глава 16

Еріка

- Еріко, ти мене чуєш?

Я різко моргнула. Марк дивився на мене з легкою усмішкою, але в його очах уже з'явилося питання. Я зрозуміла, що він, мабуть, не вперше звернувся до мене.

- Ем… Так. - Я швидко взяла келих із водою, зробила ковток і поставила його назад. - Вибач, мені потрібно до вбиральні.

Марк одразу кивнув.

- Звісно.

Я підвелася. Мені було настільки ніяково, що я навіть не змогла подивитися йому в очі. Взяла сумочку й рушила в бік коридору, де, за вказівниками, знаходилася вбиральня, але до неї я так і не дійшла.

Побачивши двері з позначкою «Пожежний вихід», я на секунду зупинилася, потім озирнулася.

Марк залишився за столиком, а я відчинила двері та вийшла на вулицю. Якнайдалі від цього ресторану, від дорогої машини, від Марка. Подалі від усього цього життя, яке чомусь зовсім не було моїм.

Я дістала телефон і, поки швидко йшла геть, набрала Марку повідомлення.

Еріка: «Вибач мені, будь ласка. Не чекай на мене. Мені терміново потрібно було поїхати. Дякую за вечір».

Я перечитала написане і майже одразу додала ще одне:

Еріка: «Сподіваюся, ти не образишся».

Надіслала і навіть не стала чекати відповіді. Я йшла все далі. Спочатку швидко, майже бігом, а потім змусила себе сповільнитися. Я не викликала таксі, бо просто не хотіла. Мені потрібно було йти, просто йти вперед, відчуваючи під ногами асфальт і не думаючи про те, куди саме ведуть мене ноги.

Підбори почали натирати майже одразу і я скривилася, але не зупинилася.

Телефон знову завібрував. Подивившись на нього побачила вхідний дзвінок від Марти.

- Алло?

- Ну нарешті! - одразу почула її голос. - Ну? Як побачення?

Я засміялася. Чомусь саме зараз мені стало смішно.

- Ти не повіриш.

- Що?

- Марк виявився мажором.

На тому кінці запала коротка пауза.

- Серйозно?

- Абсолютно. - Я засміялася ще сильніше. - Ти б його бачила. Я спочатку навіть не впізнала. У Карпатах він був звичайним хлопцем у спортивному одязі, а тут приїхав за мною на чорній Porsche 911 Turbo S.

- Ти зараз серйозно?

- Абсолютно.

- Ким він працює?

- Працює в технологіях. Розробляє та масштабує цифрові продукти, працює з міжнародними ринками. Видно, заробляє він непогано.

Марта засміялася.

- Куди він відвіз тебе?

- У ресторан із французькою кухнею, де меню було повністю французькою.

- О ні.

- Саме так. - Я вже сміялася так, що довелося зупинитися біля узбіччя. - Я хотіла вибрати найдешевшу страву з меню, щоб у разі чого сама за себе заплатити й не сидіти потім із боргами на все життя.

- І що замовила?

Я замовкла на секунду, а потім вибухнула сміхом.

- Салат із лобстерами.

Марта зареготала.

- Що?!

- Я сама не знаю, як це сталося! Я ткнула пальцем у першу назву, яка хоч трохи нагадувала мені щось їстівне. А виявилося - лобстер!

- Боже, Еріко!

- Зате було смачно.

Марта продовжувала сміятися.

- І що далі?

Я озирнулася на нічну вулицю.

- А далі я втекла.

- Ти що зробила?!

- Втекла з побачення.

- Просто встала й пішла?

- Не зовсім. - Я прикрила рот долонею, намагаючись не розсміятися знову. - Я сказала, що йду у вбиральню.

- Еріко!

- А сама вийшла пожежним виходом.

На тому кінці кілька секунд була тиша, а потім Марта почала сміятися так голосно, що я вже не могла стримуватися.

- Ти навіть йому в обличчя нічого не сказала?!

- Не змогла.

- Чому?

- Бо я не могла оплатити свій салат із лобстерами!

Ми обидві вибухнули сміхом. Я витерла сльозу, яка виступила в мене від сміху.

- Ось так і стають тарільницями.

Марта сміялася ще сильніше.

- Тарільницями?

- Ну а як іще? Замовила дорогу тарілку, не змогла за неї заплатити й втекла.

- Боже, я не можу!

Я теж уже ледве могла говорити від сміху і саме в цей момент телефон у моїй руці раптом коротко блимнув.