Глава 15

Глава 15

Еріка

Я ще кілька секунд дивилася на екран, ніби сама поява цього імені могла якимось дивом змусити мене забути, хто саме стоїть за фотографією.

«Омріяний сусід».

Телефон знову завібрував у мене в долоні. Я навіть не відкрила повідомлення, просто перевернула телефон екраном вниз і поклала його на стіл.

Мені не хотілося знати, що саме він написав. Не зараз. Тому я підняла очі на Марка, який продовжував щось розповідати про одну зі страв, яку він колись уперше скуштував десь у провінції Франції. Він говорив захоплено, з усмішкою, жестикулюючи руками, і, судячи з усього, навіть не помітив, що останні кілька секунд я взагалі не слухала.

Я  справді спробувала повернутися до його розповіді, подивилася на нього уважніше, кивнула в потрібному місці, навіть усміхнулася, коли він сказав щось, що, напевно, мало бути смішним. З боку, мабуть, здавалося, що я уважно слухаю співрозмовника.

Насправді ж це була тотальна брехня.

Я сиділа з цим хлопцем у вишуканому та дорогому ресторані. Все навколо кричало про пафос та гроші, владу та зухвалість. Темне дерево, приглушене світло, дорогий посуд, люди за сусідніми столиками, які говорили тихо й упевнено, ніби ніколи в житті не думали про те, скільки коштує вечеря, а я дивилася на всю цю розкіш і думала зовсім про інше.

Ментально я була десь зовсім в іншому місці. Там, у просторій темній кухні з дерев'яними елементами інтер'єру, їла беф-бургіньйон і тонула в блакиті його очей. Там я сиділа навпроти Влада й слухала його, сміялася з його влучних жартів та захопливих історій із життя. Там мені не потрібно було вдавати, що мені цікаво. Не потрібно було підбирати правильні слова, усміхатися в потрібний момент чи намагатися зрозуміти, чи достатньо добре я виглядаю.

Там я просто була собою і була щасливою. Не грала в життя, а жила.

Я опустила погляд на телефон. Мені вистачило кількох секунд, щоб зрозуміти: я все одно подивлюся. Сама не знала навіщо. Можливо, хотіла переконатися, що він написав щось таке, через що я зможу ще раз на нього розсердитися. Можливо, хотіла побачити щось абсолютно байдуже, що дозволило б мені нарешті перестати думати про нього.

Я перевернула телефон, екран автоматично засвітився, face ID одразу впізнав мене, і перед очима з'явилося нове повідомлення, яке я прочитала миттєво:

Омріяний сусід: «Я знаю, що кохаєш ти мене. Тож навіть не старайся замінити мене цією дорогою підробкою - у тебе нічого не вийде».

Я завмерла. Якусь мить просто дивилася на екран, а потім відчула, як усередині спалахує роздратування.

От нахабний…

Я різко заблокувала телефон і знову перевернула його екраном вниз.

Прекрасно, ну просто чудово. Я сиджу на побаченні, намагаюся хоча б зрозуміти, про що говорить чоловік навпроти, а Влад вирішив нагадати мені про себе саме зараз.

Я глибоко вдихнула. Я не дозволю йому зіпсувати цей вечір, навіть якщо він був дивним. Не дозволю йому це зробити. Не зі мною!

Я підняла очі на Марка.

- Вибач, - сказала я з легкою усмішкою. - Я задумалася.

Він кивнув і продовжив говорити. Я знову змусила себе слухати, але цього разу все виявилося набагато складніше. Я дивилася на Марка, бачила, як ворушаться його губи, як він жестикулює, як час від часу усміхається, але не чула майже нічого.

Звуки ресторану ніби відсунулися кудись далеко. Я навіть перестала розрізняти музику, дзенькіт келихів і тихі голоси людей за сусідніми столиками, а голос Марка просто зник.

Зате в голові лунав інший.

Чіткий.

Знайомий.

Нестерпно рідний.

«У тебе нічого не вийде».

Я стиснула пальці під столом та заплющила очі буквально на секунду.

Марк насправді був непоганим, навіть дуже. Він був красивим, вихованим, тактовним, умів підтримувати бесіду, любив подорожувати. Поруч із такою людиною, напевно, ніколи не було б нудно.

Я дивилася на нього й намагалася знайти хоча б одну причину, чому він мені не подобається, але проблема була зовсім не в ньому.

Я дивилася на його обличчя й бачила зелені очі, а не блакитні. Біляве волосся, а не темне. Його голос був не того тембру. Сміх - не той і навіть руки були не ті.

Я не могла пояснити, чому саме це мало для мене таке значення. Марк нічого поганого мені не зробив. Він не був грубим, не поводився зарозуміло, не намагався мене вразити чи купити мою прихильність.

Він просто був Марком, а я, видно, все ще була безнадійно закохана у Влада.

І єдина правда цього вечора звучала зовсім не голосом Марка. Вона звучала голосом Влада:

«У тебе нічого не вийде».

- Еріко, ти мене чуєш?