Глава 13

Глава 13

Еріка

Я стояла перед дзеркалом і вже вкотре намагалася переконати себе, що нічого особливого не відбувається. Звичайне побачення. Проста вечеря. Просто чоловік, з яким я познайомилася в Карпатах і якому, за словами Марти, варто було дати шанс хоча б на дружнє спілкування.

Тільки от проблема полягала в тому, що я сама чудово знала, чому погодилася. Я заплющила очі й важко видихнула.

- Повірити не можу, що я погодилася.

Якщо бути до кінця чесною із собою - я зробила це на зло Владу. Якби він не стояв поруч у той момент, коли зателефонував Марк, я б точно відмовилася. Я навіть не була готова до цього побачення та й узагалі не хотіла ні з ким знайомитися.

Що б там не говорила Марта про дружбу з Марком, я зараз не була готова навіть до цього. Мені хотілося побути на самоті, розібратися в собі, відновити рівновагу після всього, що сталося. Мені був потрібен так званий детокс від чоловіків, причому бажано тривалий, можливо, на кілька місяців, а ще краще - назавжди.

Я подивилася на себе в дзеркало. На мені була смарагдова сукня, яку я не одягала вже кілька місяців. Волосся я залишила розпущеним, дозволивши кучерям вільно спадати на плечі. Я навіть зробила трохи більше макіяжу, ніж зазвичай.

І все це для чого?

Щоб довести Владу, що я можу піти на побачення і зовсім не страждаю через нього? Дитячий садок якийсь, а ще говорила йому щось про дитячу поведінку.

Я взяла з туалетного столика флакон парфумів і нанесла аромат на зап'ястя, шию, за вуха, а потім ще раз легенько розпилила його перед собою та пройшла крізь ароматну хмару. Від парфумів навколо мене утворилася ціла хмара солодкого запаху. Я усміхнулася власному відображенню.

- Ну що ж, Ріко. Ти сама винна у тому, що зараз робиш.

У цей момент телефон завібрував. Я взяла його до рук.

Марк: «Я вже внизу».

Я подивилася на повідомлення, а потім на своє відображення. Може, скасувати все й залишитися вдома? Це була дуже приваблива думка. Я могла б просто написати, що погано почуваюся, перепросити й повернутися до свого чудового плану детоксу від чоловіків. Ніхто не помре, а Марк, напевно, зрозуміє, але я сама собі сказала, що зможу піти.

- Ні, - тихо сказала я сама собі. - Я ж пообіцяла – це принаймні буде некрасиво з мого боку.

Я взяла сумочку, перевірила телефон і вийшла з квартири.

Щойно двері під'їзду зачинилися за моєю спиною, я підняла очі й завмерла.

Перед будинком стояла чорна Porsche 911 Turbo S. Я не була настільки добре обізнана в характеристиках автомобілів, щоб з першого погляду могла назвати потужність двигуна чи максимальну швидкість, але марки машин знала непогано.

За це треба було дякувати Алексу.

Його хобі збирання мініатюрних автомобілів колись здавалося мені абсолютно дивним, але тепер я була змушена визнати, що воно принесло свої плоди. Одну зі стін у його спальні повністю займали полиці з маленькими автомобілями. Там були десятки, а може, й сотні моделей, і Алекс міг годинами розповідати про кожну з них. Тому я принаймні знала, що саме зараз стоїть перед моїм будинком.

Але те, що я зовсім не очікувала побачити її тут – вже інше питання.

Я навіть не одразу впізнала Марка. Він стояв біля автомобіля, одягнений зовсім не так, як у Карпатах. Темні штани, сорочка, годинник на зап'ясті, акуратно вкладене волосся. Він виглядав дорого. Не просто добре вдягненим, а саме дорого.

І найцікавіше полягало в тому, що він зовсім не хизувався ані автомобілем, ані своїм виглядом. Він поводився так, ніби чорна Porsche біля мого під'їзду була найзвичайнішою річчю у світі. У ньому взагалі не залишилося того трохи простакуватого, невимушеного хлопця, якого я зустріла біля багаття в Карпатах.

Переді мною стояв зовсім інший Марк: впевнений, спокійний, владний. Він поводився в цій обстановці так природно, ніби був рибою у воді й це мене неабияк спантеличило.

- Ого! - я зупинилася за кілька кроків від нього. - Ти мене здивував.

- Сподіваюся, приємно? - Марк усміхнувся.

Я перевела погляд із нього на автомобіль, а потім знову на нього.

- З огляду на те, як ти зараз виглядаєш та на твоє авто, в мене виникає лише одне питання.

Він зацікавлено підняв брову.

- Яке?

- Чому Карпати, а не Куршевель чи Альпи? - Я усміхнулася.

Марк щиро розсміявся. Не стримано посміхнувся, а саме розсміявся, закинувши голову назад.

- Оце ти одразу вирішила мене розкусити. - Він підійшов до автомобіля й відкрив переді мною пасажирські дверцята. - Якщо чесно, я просто люблю пробувати щось нове.

Я сіла в машину, а він зачинив за мною дверцята.

- І люблю свою країну, - продовжив він, обійшовши автомобіль та сівши на місце водія. - Тому коли друг запропонував поїхати в той табір для дорослих, я вирішив, що це буде цікаво. Таке запрошення трапляється не щодня, тому пройти повз я просто не міг.