Глава 11

Глава 11

Еріка

Вечір зустрів мене Києвом, втомою, шумом і відчуттям, що я вже встигла скучити за тишею Карпат.

Я тягнула валізу коридором, ледве переставляючи ноги після довгої дороги та думала тільки про душ, чистий одяг та ліжко. За тиждень життя в наметі я встигла звикнути до того, що найбільша проблема дня полягає в тому, як не спіткнутися об мотузки між наметами, а тепер повернення до звичайної квартири здавалося майже розкішшю.

Я вставила ключ у замок і повернула його, проте ключ не піддався.

- Ну давай же… - Я спробувала повернути в інший бік.

В результаті його заклинило. Потягнула на себе і знову повернула. Замок заїдав, як і завжди, але саме сьогодні мені було абсолютно не до нього.

- Трясця, та відкрийся ти вже!

Я ще раз смикнула ключ та він застряг ще сильніше.

Я тихо вилаялася собі під ніс і вже збиралася прикласти до дверей трохи більше сили, коли за спиною почувся знайомий голос.

- Еріко?

Я завмерла та повільно заплющила очі. З усіх можливих людей, яких я могла зустріти в цей момент, мені дістався саме він.

- Тільки цього мені зараз не вистачало, - пробурмотіла я собі під ніс. - Він зараз, як вишенька на торті просто.

Я навіть не повернулася до нього. Навпаки, ще завзятіше взялася за ключ, намагаючись відчинити двері якомога швидше. Залишатися з Владом у коридорі після тижня відсутності було зовсім не тим продовженням вечора, про яке я мріяла.

Я знала, що цієї розмови не уникну. Ще дорогою з Карпат, щойно ми спустилися з гір і на телефонах нарешті з'явилася стабільна мобільна мережа, мій телефон буквально вибухнув сповіщеннями. Пропущені дзвінки, повідомлення ще дзвінки й знову повідомлення. Я навіть не відкривала їх усі одразу, бо не хотіла проводити останні години дороги, втупившись в екран і намагаючись зрозуміти, що саме Влад хоче мені сказати.

Та зараз він стояв за моєю спиною і, судячи з усього, говорити збирався просто зараз.

- Нам треба поговорити.

Я зітхнула й продовжила мучити замок.

- Мабуть. – Пробурмотіла невесело та зробила ще одну спробу повернути ключ. - Але це точно не те, що я хотіла б зробити першим після того, як тиждень прожила в наметі.

Влад помовчав.

- Я все одно мушу сказати, що ти неправильно все зрозуміла.

Я завмерла. Не від образи, швидше від абсурдності цієї фрази. Я ще кілька секунд дивилася на клятий замок, а потім заговорила, не обертаючись.

- Я неправильно зрозуміла, що після того, як Алекс мало не спіймав тебе у моєму ліжку, ти пропав на цілий день та не відповідав на мої дзвінки й повідомлення? - Ключ знову не повернувся і стиснула його сильніше. - Неправильно зрозуміла, що ввечері побачила, як тебе п'яного привезла якась жінка, яка потім провела ніч у твоїй квартирі й вранці відчинила мені двері у твоєму одязі?

Я нарешті повернула голову й подивилася на нього.

- Що з цього я неправильно зрозуміла, Владе?

Він кілька секунд мовчав, а потім тихо сказав:

- Та дівчина - моя старша сестра, Аліса.

Я зависла, як старий процесор. Мені знадобилося кілька секунд, щоб усвідомити почуте, а потім я повільно випустила ключ із пальців, більше навіть не намагалася відчинити двері. Повністю повернулася до Влада й подивилася на нього так, ніби хотіла поглядом спопелити все, що залишилося від його здорового глузду.

Сестра. Його старша сестра.

Чудово.

Бляха, просто прекрасно.

І саме таким чином я дізнаюся, що в чоловіка, з яким я зустрічалася, є старша сестра, про яку я взагалі нічого не знала. Після всього, що сталося.

- Чудово! Просто краще й бути не може! - Мій голос уже не приховував роздратування. - Мало того, що ти не повідомив мені таку важливу інформацію про себе, коли ми були ще разом, та ще й залишив мене потім саму, коли я все не так зрозуміла. Саму з усім цим розбиратися. Браво, Владе!

Він зробив крок до мене.

- Я намагався поговорити з тобою, Ріко. Але ти вже поїхала.

Я коротко засміялася, хоча мені зовсім не було смішно.

- Я поїхала через два дні після того ранку, як твоя сестра зустріла мене на порозі. Через два дні, Владе. У тебе був час поговорити.

Він опустив погляд.

- Так, у цьому я винен, і я це визнаю. Але повір мені, будь ласка, цьому є пояснення.

Я схрестила руки на грудях.

- Цікаво, що ти вигадаєш цього разу?

Влад подивився мені прямо в очі.

- Я почув вашу з Алексом розмову в той день, коли він повернувся з відрядження і все неправильно зрозумів. Я подумав, що ти мене використовувала, щоб забути Макса.

Я навіть не одразу зрозуміла, що він сказав.

- Що?