Глава 5

Глава 5

Влад

Я не встиг навіть отямитися після похмілля, сестри, блювотиння і всього того цирку, який влаштувало мені життя за останні дванадцять годин, як голова знову віддала болем, а потім відкинулася убік.

Я навіть не одразу зрозумів, що сталося. Просто в наступну секунду почув глухий удар, а за ним - такий хрускіт, що на мить мені здалося, ніби це моя щелепа щойно вирішила відокремитися від черепа.

Я хитнувся назад і вхопився рукою за двері.

 - От чорт… - Долоня сама піднялася до обличчя.

Щелепа та скроня нестерпно боліли. Голова гуділа й навіть у вухах задзвеніло. Здається, навіть душа боліла.

Я повільно підняв погляд на Алекса.

Він стояв переді мною, стискаючи кулак, і за його виразом обличчя я зрозумів, що це був далеко не випадковий жест привітання. Я потер щелепу й спробував усміхнутися.

 - Ти якось дивно проявляєш свої почуття, коли скучив за людиною.

 - Йди нахрін зі своїми жартами, Владе! Це тобі за сестру! І руки чухаються ще більше врізати тобі, але я ще пам’ятаю, що ми друзі, на відміну від тебе.

Я кивнув, бо насправді сперечатися не хотілося та й після такого удару мозок працював із певною затримкою.

 - Заслужив. Я не дотримав обіцянки, яку давав тобі.

Алекс насупився.

 - Про що ти триндиш?

Я на секунду опустив очі.

Це було навіть смішно, бо я справді обіцяв йому ще тоді, коли Еріка тільки приїхала. Він довірив мені її, попросив придивитися, щоб вона не почувалася сама в новому місці, не замкнулася після розриву з колишнім. Алекс попросив не чіпати її. Я спочатку навіть пишався тим, наскільки добре тримаю дистанцію, а потім усе якимось чином пішло шкереберть.

 - Я обіцяв тобі, що подбаю про неї, коли вона тільки приїхала. Обіцяв, що не чіпатиму її. Вибач, не дотримався.

Алекс кілька секунд дивився на мене так, ніби я щойно повідомив йому щось абсолютно не пов’язане з реальністю, а потім коротко видихнув.

 - Біс із обіцянкою, ти отримав прочухана не за це. Ти образив її!

Я різко підняв голову.

 - Я? Та вона сама кого хочеш здатна образити. Це вона гралася моїми почуттями!

Мені навіть не треба було докладати зусиль, щоб голос став різкішим. Усе, що я намагався втримати в собі з учорашнього вечора, піднялося разом із ним. Образа, злість, приниження і те кляте відчуття, коли ти раптом розумієш, що людина, якій ти віддав набагато більше, ніж планував, бачила у вас зовсім не те саме.

Алекс зробив крок до мене.

 - Я щойно бачив якусь ш… дівку, яка вийшла із твоєї квартири. І це при тому, що вчора практично зловив тебе у ліжку своєї сестри! Про яку гру почуттів ти верзеш?

Я витріщився на нього не розуміючи про що йде мова.

Почекайте. Якусь… Дівку?

Мій мозок, який і без того працював сьогодні через одне місце, нарешті склав два плюс два.

 - Жінка, яка щойно вийшла - Аліса! І Еріка, як і ти, бачили саме її!

Алекс завмер, просто застиг посеред коридору. Я бачив, як змінюється його обличчя. Спочатку з’явилося нерозуміння, потім – усвідомлення, в останню чергу - щось схоже на жах. Він повільно осів плечима, ніби тільки зараз зрозумів масштаб тієї дурні, в яку ми всі примудрилися вляпатися.

Я дивився на нього й поступово усвідомлював те саме.

Еріка побачила Алісу, яка була в моїй квартирі та ще й в моєму одязі. Вона вочевидь подумала… От чорт.

Я заплющив очі. Усе це було настільки абсурдно, що навіть сміятися не хотілося.

Алекс потер обличчя.

 - Господи… - Він подивився на мене. - Ти що, їй навіть не сказав, що маєш сестру?

- Не встиг! - Я розвів руками й слова вирвалися різкіше, ніж я хотів. - І знаєш… Може, це й на краще, що вона не знає. Нехай так і думає, що я зрадив і вся провина лежить на мені за наш розрив. Не доведеться їй нічого більше пояснювати.

Алекс різко підняв на мене очі.

 - Що ти, в біса, мелеш?

Я гірко всміхнувся.

 - Те, що чув. - Я мовчав кілька секунд, бо просто не хотілося повторювати це вголос, але тепер уже не було сенсу приховувати.  - Слухай, я не буду брехати. Вчора на балконі я випадково почув вашу з Ерікою розмову. Чудово чув, як вона сказала тобі, що я був їй потрібен лише, щоб забути Макса! Тому не варто мені зараз влаштовувати концерт і виставляти мене негідником.

Я чекав, що Алекс почне сперечатися, скаже, що я щось не так почув або я неправильно зрозумів, що Еріка не це мала на увазі, але він просто дивився на мене і його обличчя стало настільки нерухомим, що я навіть не міг зрозуміти, що саме він зараз думає.

 - Знаєш, друже. – Нарешті він тихо видихнув. - Ти - реальний кретин!

- Дякую. - Я скривився.

 - Робиш боляче дівчині, навіть з нею не поговоривши. - Він говорив уже спокійно, але від того його слова звучали ще гірше. - Я багато втручався в особисте життя сестри, але цього разу дослухаюся її та зовсім в це не лізтиму. Для неї дійсно це стане на краще.

Я насупився.

 - Що ти маєш на увазі?

Він не відповів одразу, лише дивився на мене так, ніби намагався вирішити, чи варто взагалі продовжувати цю розмову.

 - Як зрозумієш, яких дров ти наламав - можливо, ще буде не пізно все виправити.

У грудях неприємно стиснулося. Виправити? Що саме? Наші стосунки? Те, що вона сказала? Я вже хотів відповісти й засипати тими питаннями, що крутилися в голові, але Алекс підняв руку.

 - І перш ніж ти щось зараз відповіси, я скажу лише раз: ти чув лише частину розмови. - Я завмер, а він дивився мені просто в очі. - І певним чином я радий, що іншу її половину ти не дізнався.

У мене всередині щось дивно ворухнулося.

 - Що?

Алекс похитав головою.

 - Бо, на мою думку, сформовану усією цією ситуацією, ти не заслуговуєш знати, що саме тоді Ріка сказала, як і не заслуговуєш бути з моєю сестрою.