Розділ 11

Розділ 11

І начебто я хотів розрядити напружену атмосферу, але Мія прямо загорілася:

- Я не розумію, - підкидає голову і завзято розмірковує: - поки був зі мною, він ніколи не гриз взуття! Ну, бувало, бешкетував, але... вибач, мені шкода.

- Ти зібралася взяти його провину на себе? 

- Ні, але... - перебиваю вперту малу з хитрою усмішкою:

- Ну й усе, насвари його і постав у кут.

Вона сприймає мої слова дослівно: обертається на притихлого Джека, хмуриться. Шукає поглядом кут, а потім вказує на нього пальцем. Не чекаю покірності нахабної дупи, але Джек неохоче повзе туди, куди вказує Мія. Вмощується, а потім лягає, опускає пику на лапи.

- Поганий пес! Лежи там і думай над своєю поведінкою! - картає його і ми втрьох, включно з Джеком, зітхаємо.

Яр кличе мене, тож нахиляюся до нього, а він одразу шепоче на вухо:

- Мабуть, я косячити при ній точно не буду...

Не можу стримати реготу, іржу на всю кімнату, поки відчуваю на собі запеклий погляд маленької фурії:

- Де більше двох, кажуть вголос!

- Я до себе, - одразу ж знаходить рішення Ярик від незручної ситуації, а потім зі здивуванням озирається: - а, я ж і так у себе. Це ви йдіть!

Спочатку виштовхує мене з кімнати, а потім і приголомшену Мію.

- Яро... - він зачинив двері просто перед носом, крихітка не встигла нічого сказати.

Кошеня застигло біля зачинених дверей, зависла, як глюкнута програма. Користуюся її розгубленістю - хапаю під лікоть і смикаю на себе. Мала врізається в мене, зойкає в груди, чим викликає відповідну реакцію. Я здригаюся від її жаркого дихання, ніби від розряду струму, але притискаю до себе Мію за талію. Тримаю міцно, не дозволяю їй вислизнути з полону. Заводжуся з пів оберту тільки тому, що від неї в мене протікає дах. Капає на мізки з кожним разом дедалі виразніше, зводить з розуму, перетворюючи на божевільного.

Та вона й не поспішає вириватися - все ще "висить", не працює розумовий процес у черепній коробці. Так і стоїмо, обидва боїмося поворухнутися. Навіть не дихаємо!

Перший наважуюся зробити крок: повільно нахиляюся до крихітки, даю їй час подумати. А потім з жадібністю притискаюся до її губ, ловлю мимовільний рваний видих і з жадібністю втягую в себе. Розгораюся за секунду зсередини, але стримую себе і свій завзятий порив. Якою б солодкою і ніжною вона не була, не слід квапити події. Адже це я для себе вже все вирішив остаточно, залишилося тільки поставити малу перед фактом.

Цілую її м'яко й безневинно, не поспішаю переходити межі, а сам перетворююся на один суцільний клубок нервів. Залишаю це право за дівчиною. За полохливим кошеням, що трясеться зараз у моїх руках. Чи то від холоду, чи то від почуттів, що переповнюють її. Але не можу ігнорувати явне тяжіння, воно порівну розділене між нами і поступово засмоктує в трясовину.

Нарешті, Мія усвідомлює, що програла власним демонам. Послаблює бар'єри і розслабляється в моїх руках, стогне від поцілунку так, що я ледь не втрачаю зв'язок із реальністю. Хочу поцупити крихітку, замкнутися з нею в кімнаті, кинути на ліжко і любити. Любити до хрипоти в голосі!

Відчуваю, як Мія несміливо тягнеться до плечей долонями, ковзає ними по грудях, підводиться на мисочках і відкриває солодкі губки...

Звук телефону в цю райську мить відчувається мною, як дзвінок із пекла. Дзижчить десь у кишені штанів і дратує, як зубний біль, що раптово виник за відсутності грошей.

Не хочу відповідати, подумки махаю рукою і кляну того, хто так по-хамськи наярює мені.

- Може щось важливе... - видихає мені в губи Мія і повільно відсторонюється.

Охає, адже усвідомлює, що накоїла. Шкодує! Усе, момент втрачено. Чорт забирай, я з величезними труднощами зірвав безневинний поцілунок і не ясно, як скоро знову з'явиться така ідеальна ситуація. Дістаю телефон і дивлюся на екран, але нічого розібрати не можу - перед очима пливе через перезбудження. Адреналін усе ще вирує в крові й бурлить киплячою водою. Уб'ю... хто б там не дзвонив - він труп! Це ж треба було так обламати мене! Нарешті, розпізнаю фотку і приймаю виклик:

- Брате, ось ти зовсім невчасно, - гарчу в слухавку, а Сергій ірже на тому кінці дроту.

Смішно йому? Мені от не дуже! Бачу, як Мія робить крок убік, ніби збирається піти, тож ловлю її за зап'ястя. Зупиняю під поглядом здивованих очей. Навіть розрізняю запитання, поставлене мені губами, без звуку:

- Упевнений?

Киваю. Це вочевидь не секретна розмова, але от якщо зараз Мія втече, то вважай, що ніякого поцілунку і не було. Відмажеться, переведе тему, а я так не хочу. Я її хочу, як ніколи і нікого в житті!

- Подивився я записи з камери, - нагадує про себе брат.

- І? - кваплю його через паузу, що виникла раптом.

Напружуюся, вважаючи, що Ярик міг бути все ж причетний. Та й фіг з ним, скло можна вставити, але з довірою нам тоді доведеться попрацювати ґрунтовно. Навіть Мія напружується і нервово кусає нижню губу, відволікає мене цим від розмови з братом. З жадібністю залипаю на почервонілій губі, важко ковтаю, адже чергове бажання вистрілює всередині феєрверком. Не витримую напруження і з неконтрольованою спрагою тягнуся до крихітки, як раптом мене знову нахабно обривають: 

- Еріку, вікно там узагалі дрібниці! - і знову дає дозовану інформацію, що я закипаю за мить:

- Ти дзвониш познущатися? Або кажи, що там, або я вішаю слухавку! - гаркаю, а Мія округляє милі оченята.

І, чорт забирай, ще сильніше кусає губу, до крові! А потім повільно злизує її, пурхає язиком по розпухлій плоті, а я ледве помітно гарчу під ніс. Не можу зосередитися на розмові, адже всі думки зараз тільки про Мію. Але брат уміє протверезити розум:

- Невже я відірвав тебе від чогось важливого? - тягне зі знущанням і добиває словами: - у тебе там нянька точно для Ярослава?

Бачу, як Мія ахає і заливається рум'янцем, миттю закриває обличчя руками. Відчайдушно мотає головою і щось бурчить собі в долоні, явно виправдовується. Тільки, перед ким і навіщо?