Розділ 9

Розділ 9

Слова луною вистрілили по вухах. Здалося, ніби хтось поруч ударив у дзвін і оглушив мене на кілька хвилин. Колишня дружина... Невже мати Ярика? Мерзенна тітка, навіть добре, що дитина не залишилася з нею! Вона мені не сподобалася з першого погляду і в міру нашої бесіди, лише зміцнила неприязнь.

- Не придавай значення її словам. Щонайменше одній людині й одній тварині ти точно потрібен!

- Та чхати я хотів на її думку, - заперечив Ернест і спритно кинув на столик гроші, - йдемо.

Знаю я його непохитне "начхати". Усі ми на словах герої, але я по собі знаю, як глибоко часом ранять ті самі байдуже кинуті фрази. Скільки разів я говорила собі: "мене не чіпляють уколи подруг, пофіг на їхню думку". А насправді слова з особливою жорстокістю ятрили старі рани. Зривали давно загоєні скоринки, дряпали знову і знову, до крові.

Ерік витягнув мене на вулицю і підвів до свого джипа. В обставинах, що відкрилися, я інакше подивилася на нашу вчорашню аварію. Але ж немає більше страху, навпаки. Можна сказати, я обросла новою бронею поверх потрісканої старої. Бронею злості до однієї нахабної тітки. Тому без вагань сіла на переднє сидіння. Цього разу - пристебнулася. Уже хотіла знову почати заспокоювати чоловіка, але він випередив мене раптовим запитанням:

- Ти подумала над моєю пропозицією? Ти згодна?

- А... хм... ну... так... - відповіла навмання, бо зовсім не очікувала такого повороту. Ми ж про інше говорили п'ять хвилин тому!

- Чудово, поїхали за Яриком до школи.

Що? На що я погодилася, чорт забирай? Я ж не давала ще згоди! Та як так вийшло? Ай, коротше. Хіба не цього я домагалася?

І все ж, так дивно, що ми випадково зустрілися з Еріком, можна сказати, по чистій випадковості. Але ж я навіть не збиралася виходити на вулицю! Занадто багато цих самих випадковостей останнім часом. Ніби хтось навмисно зіштовхує нас разом.

Але це гаразд. Мене все ще розпирає від цікавості, тому розриваю тишу в салоні:

- Можу я спитати дещо?

Ерік обертається до мене і підіймає брову:

- Ну.

- Виходить, твоя дружина нас спеціально підрізала вчора?

- Колишня, - кривиться він і додає: - так, але ж Віка не думала, що в мене в джипі буде ще хтось.

- Тобто, ти захищаєш її?! - випалила в серцях, але швидко пошкодувала про неправильну думку.

Ерік буквально жбурнув у мене блискавкою, чим без слів відповів на моє дурне запитання.

- Вибач. Просто...

Замовкаю, не хочу ділитися особистим. Після того, як мажора спочатку затримали, а пізніше відпустили, знайшовши для нього значне виправдання, я зневірилася в людях. Зрозуміла, що справедливості можна домогтися лише, маючи величезні гроші. 

- Я сказав так не для того, щоб виправдати Віку, - м'яко заговорив Ерік, і я розслабилася, - якщо простіше висловитися, її мішенню був я. На щастя, ми відбулися легким переляком. Проте своє покарання вона отримає у вигляді позбавлення прав. Думаю, вже отримала...

Він хмикнув, а я спалахнула з нерозумінням:

- Але вона ж сіла за кермо.

Ерік знизав плечима:

- Не мої проблеми.

- Так, почекай... - я, безумовно, заплуталася в дивній історії, - ви зустрілися через ту аварію, правильно? - Ерік кивнув, тоді я продовжила: - А в чому ж вона хотіла тобі допомогти по старій дружбі?

- Є одна дрібниця, не переймайся.

- Ні, ну... якщо що, то я можу допомогти!

Упевненість у моїх словах прозвучала непохитно. Але, щойно Ерік подивився на мене з певною часткою хитрощей в очах, нахмурилася. Не погано б розуміти, про яку допомогу йдеться! Не можна сліпо погоджуватися, Міє!

- Не потрібно давати обіцянок, які не зможеш виконати, - він підморгнув, але більше не став нічого говорити.

А я не стала наполягати. Ні, так ні. Тим більше, ми вже заїхали на парковку колись рідного для мене ліцею. Що тут сказати - збіги дивовижна штука.

- Сподіваюся, ти розрулиш проблеми.

Я виповзла з джипа якраз у той момент, коли Ерік з'явився поруч із витягнутою рукою для допомоги. І цього разу я навіть не впала йому в обійми. Прогрес!

- Звичайно впораюся! - чоловік гордо випнув груди й додав із зарозумілістю: - у мене найуспішніша юр фі...

На жаль, усі слова Еріка потонули в радісному дитячому крику:

- Мі-і-і-і-і-і-я-я-я-я-я-я-я-я-я-я!

Ярик з'явився, ніби з повітря. Можна сказати, прилетів до нас стрілою. Вчепився в мене ручками й обійняв так міцно, що на мить перехопило подих. Стояла як укопана і не могла поворухнутися, адже дитина не випускала мене з обіймів. Бурмотіла щось незрозуміле, мабуть, через бурхливі радісні емоції. Сльози підступили до очей, адже я не думала, що хлопчина настільки прикипів до мене. Та ми бачилися всього разочок! Хіба це можливо?

З хвилюванням поглядаю на Еріка, але не знаходжу на його обличчі й частинки гніву. Ну, як би... не добре ж, якщо дитина почне звикати до сторонньої тітки. Намагаюся м'яко відсторонити від себе Ярика, а він прилип. Приклеївся клеєм "момент", тепер так просто не відлипне. Доведеться болісно здирати.

- Яр! - суворо вигукує Ерік, але його синок навіть не смикається. - Відпусти Мію.

- Ні, - упирається малюк і міцніше липне до мене, стискає тканину куртки в кулачках.

- Ярославе Андрійовичу! - гарчить так, що навіть я напружуюся.

Але, на диво, Яр відлипає, відходить на кілька кроків. Бачу, як світле личко сіріє на очах, і хлопчик опускає голову.

- Яр... - зітхає Ерік, підходить до сина, але той виставляє між ними руку.

Не хоче підпускати, зводить товсту стіну образи. Обростає колючками.

Відходить до джипа і забирається на заднє сидіння. Не шкодуючи автівку, зі злістю грюкає дверцятами, але Ернест ніяк не реагує, мовчки приймає злість дитини.

Сідаємо й одразу рушаємо з місця. Поки їдемо, поглядаю на Ярика і не можу зрозуміти дечого. Але й питати боюся. Наскільки буде етично уточнювати, чому Ерік назвав сина Андрійовичем? Можливо, це в них така міра покарання? Якщо так, то дуже дивна й образлива. Обов'язково поговорю про це з Ернестом, але пізніше. Коли Ярика не буде поруч.