Розділ 2

Розділ 2

- Її хочу!

Відлунням віддаються слова, прокочуються стінами, дзвенять скляними вітринами і, нарешті, досягають вух. Свистять як гальмівні колодки, але ремонту, на жаль, не підлягають.

Дивлюся зі скепсисом на маленьке непорозуміння, а потім переводжу запитальний погляд на пацана. Я мовчки запитую в нього: "Ти здоровий, нічого не переплутав"? А він ніби розуміє мої думки, киває як Китайський болванчик дуже багато разів. В очах уже рябить!

- А давай, може, он ту?

Повертаю кивком голови свою і Ярика увагу на брюнетку біля ювелірки. Можна сказати, забираю його з небезпечної території, але малий заперечливо хитає головою.

- Тоді, он ту.

 Руда. Яскрава. Ну, повинна ж вона сподобатися. Адже він теж мужик, нехай майбутній. Але треба якось розвивати в ньому почуття прекрасного!

І знову відмова, і така розмашиста, що Ярик ледь з ніг не падає, поки мотає головою. Навіть ніс скривив, наче я йому манну кашу чи пінку від молока запропонував.

- Її!

І ногою притопнув, як примхливий малий. Ну, ти подивися на нього. Повільно, неохоче розвертаюся і знову очима "вітаюся" з дівчиськом. На зріст приблизно метр шістдесят не більше. На ній величезна світла курточка, в якій дівчина має надто безглуздий вигляд. Дівчисько кутається в неї, обіймає себе, немов ховає цінні скарби під одягом. Та я впевнений, там і ховати нічого - дошка прасувальна! Обличчя майже не видно, адже вона натягнула практично на ніс шапку, хоча в торговому центі спека. Нервно озирається, точно відчуває мою пильну увагу.

Знаходить мене раптом, ціпеніє. Вдивляється так пильно, що вже й сам сумніваюся, чи реальний я. Може, невдала голограма?

Чомусь, навіть на пристойній відстані, відчуваю її яскраві емоції. Вони швидко сміються калейдоскопом: спочатку недовіра, потім шок, а тепер - страх. Останнє, напевно, я нахабно вигадав. Та все ж, стоїть, як вкопана, не може ні відірвати очей, ні відвернутися.

Щось дряпає всередині, проривається крізь густий туман амнезії. На яку, до слова, я ніколи не страждав. Величезні очі навіть не моргають, чи мені так здається. Дівчина дихає взагалі? Вона в одну секунду стала копією своєї куртки - кольору світлого асфальту. Здається, від нестачі кисню скоро знепритомніє. Та що я, монстр у її очах, чому така реакція?!

Минає якась жалюгідна хвилина, дівчина бере себе в руки. Відвертається, зривається з місця і біжить, тільки п'яти виблискують.

- Здається, ми їй не сподобалися, - підсумував розчаровано Ярик, і я з ним повністю згоден.

- Та ну вона... - осікаюся, не хочу образити ні дівицю, ні вибір пацана, - не найкращий варіант.

Намагаюся відвернути його увагу:

- А як тобі та з песиком у руках на екскаваторі?

Ну, хоча б милий песик має перетягнути увагу. Похресник навіть не глянув, одразу увігнав мене в ступор:

- У тебе, як і в тата, огидний смак! - він ображено схрещує руки на грудях.

Фиркає як їжачок і замикається. Не хоче більше шукати, дивиться під ноги.

Ось тут би я посперечався, але прикушую язик. Нічого, малий підросте і зрозуміє, що смак - справа тонка.

Хапаю його за руку і веду на другий поверх, там якраз дитячий відділ. Відразу дістаю платинову карту і делегую продавцеві свої повноваження. Їй видніше, як і в що одягати пацана, ось нехай працює. Оплачу все, навіть скупитися не буду. І поки Ярик демонструє примхи тітці, яка йому не сподобалася, з усмішкою падаю на диванчик. А все тому, що не слід було мені оченята строїти. Ярик - той ще ревнивець. Що батька оберігав від сумнівних дівчат, що мене. От і тепер не зраджує своїм дитячим принципам.

Покірно чекаю, поки малий хоч щось обере, але ні на секунду мене не відпускає дивне відчуття. Почуття дежавю чи щось таке... Сам зрозуміти не можу. Через моє ліжко пройшло багато різних дівчат, усіх і не згадаєш. Але та дівчина не виходить із голови. Засіла там і невміло стукає по звивинах, як по ксилофону. І через це, здається, у мене око починає сіпатися. Зачарувала поглядом, відьма! Провела на мені таємний обряд "на запам'ятовування". І адже думаю про неї якогось чорта. Риюся в хащах пам'яті, відкриваю подумки всі шафки, припорошені товстим шаром пилу. Але немає її ніде. Та й чи могла бути? І річ не в тому, що вона як ходяче непорозуміння. Вона... правильна. Така собі на вигляд безневинна, а я від таких дівчат спеціально тримаюся подалі. Вони - для класичних офісних менеджерів, а не для ненажерливих зубастих акул, як я. Проковтну ж і навіть не виплюну. Прожую повністю, насолоджуся кожною кісточкою без винятку, отримуючи справжнє задоволення.  

Ярик має рацію якоюсь мірою. Та дівчина могла б стати прекрасною матір'ю. Вона б точно не залишила дитину під дверима на холодній бетонній підлозі. Але вибирати собі мати, як м'ясо на ринку? Треба б пояснити йому, що так робити не можна. Люди - не річ. Доведеться йому задовольнятися тим, що є. Тобто, мною. 

- Ваш синочок просто диво, - натхненно бовкнула продавчиня, - я йому підібрала багато комплектів, ось ще курточки і...

- Досить.

Вона так старалася, що мало зі спідниці не вистрибувала. Чого не скажеш про мого так званого сина. Встав посеред залу і надув щоки. Так, зрозуміло, шопінг закінчено, гасіть світло.

Розплачуюся і забираю мільйон паперових пакетів із маркою модного бренду. Одразу дивуюся сам собі. Вбрання, і не для баби, а просто для дитини! Але ми тепер із малим в одному човні, тож усміхаюся йому й підморгую, вручаю кілька пакунків. Ярослав, нарешті, почувається потрібним, хапає їх і несе з явною гордістю.

- Заходьте до нас ще! - летить у спину, але відмахуюся.

Досить із мене. Потім делегую ще на когось. Треба б няньку знайти, але вже заздалегідь розумію, що буде важко. Андрій намагався і не раз. І стару, і молоду. І навіть мужиків! Так званий вусатий нянь. Навіть таке існує, оце так. Ні з ким наш хлопець і трьох днів не протримався. І, думається, прізвище приятеля давно в чорному списку будь-якого агентства з найму няньок. Але моє ще ні! Чим чорт не жартує?