Пролог

Пролог

- Мія, відчини двері. Я знаю, що ти вдома.

Відповіддю мені стала дзвінка тиша. Скільки разів я дзвонив і стукав? разів сто, не менше. Ні, так у мене нічого не вийде. Кошенятко не впустить, тут потрібно радикально - пострілом у голову. Розумію, що пізніше пошкодую, але немає іншого вибору. Набираю в легені більше повітря і кричу від відчаю, додаю в голос увесь біль, що накопичився:

- Ярик потрапив до лікарні!

І не вірю власним вухам, коли чую поспішний штурхіт ніг. Це мене вона ненавидить, вважає останнім виродком, але Ярослав не винен у моїй тупості. У боягузтві й небажанні дивитися правді в очі.

Але Ярика Мія любить усім серцем, адже просто зараз наступає на власну гордість і відмикає двері.

- Що з Яри...ком...

Останнє видає з придихом, ойкає, бо я нетерплячий. Хапаю її за талію й миттю розвертаю спиною, одразу дбайливо притискаю до себе. Кутаю у своїх величезних лапах. Обіймаю. Замикаю в пастку. Не відпущу більше, не зможу!

Не хочу говорити, слова будуть зайвими. Поринаю з головою у звичні відчуття, відчайдушно вдихаю запах соковитих персиків, притаманний тільки їй одній. Гамірно втягую дорогоцінний аромат, як пилосос, хочу увібрати все до останнього.

Уже й забув, наскільки добре Мія відчувається в моїх руках. Маленька, тендітна. М'яка, немов плюшева іграшка. І тепла. Рідна...

- Ти сказав, що Ярик у лікарні, - дорікає, а я зітхаю.

- Вибач, я збрехав. Інакше ти б не вийшла до мене, - зворушливо шепочу на вушко, але кошенятко більше не тремтить від пристрасті в моїх обіймах.

Тримається гордо, навіть не ворухнеться. Голосно ковтає, а потім шумно видихає. Нервує.

- Ярик сильно сумує. І собака виє. І мені без тебе погано. Задихаюся...

- Ти сам мене прогнав, - нагадує зі знущанням, ніби я страждаю провалами в пам'яті.  

Але я пам'ятаю кожне своє слово. І її тверду обіцянку перед тим, як піти. Вона досі мучить мене, б'є хлистом по душі.  

- Знаю. Тоді я був старим ідіотом.

- Ніби зараз став молодим, - бурчить, але, всупереч усьому, тулиться до мене. Як і раніше, шукає ніжності. Захисту. Моє маленьке кошеня...

Не знаю, що ще сказати, не розумію, як виблагати прощення і повернути її довіру. Роблю відчайдушну спробу: тягнуся рукою до животика і ніжно, практично невагомо торкаюся його. Шкіру приємно поколює від дотику, але не встигаю насолодитися солодкою миттю. Мія різко прибирає мою руку, відштовхує від себе зі злістю фурії, як щось небезпечне. Ніби боїться, що заподію шкоду дитині. І я дозволяю грубість, аби дівчина відчула себе комфортно. Показую, що саме вона контролює ситуацію.

- Мія, - безвихідно шепочу над вухом, - скажи, що мені зробити, щоб ти пробачила мене?

Кошенятко розвертається в моїх руках, задирає голову. Насуплює брови й нервово кусає губи. І мій темний погляд із жадібністю приклеюється до них. Як маніяк, з пристрастю стежить за кожним рухом. От навіщо вона привертає до губ непотрібну увагу? Хочу до нестями поцілувати, навіть повільно тягнуся, але стримуюся в останню секунду. Один невірний рух і всі старання коту під хвіст.     

- Я... я не знаю...

Випалює, але щось не так. Її оченята згасають, помічаю, що й без того бліда шкіра стає кольором побілки. Мія болісно охає й миттєво осідає в моїх руках. Встигаю підхопити кошеня на руки, але через стурбованість застигаю стовпом. Що робити? Куди бігти? Вона ж вагітна! Паніка туманить мозок, не знаходжу іншого рішення, просто в розпачі штовхаю двері й заношу дорогоцінний скарб у квартиру. Туди, куди раніше вхід мені був суворо заборонений, але плювати. І відразу з порога натикаюся на картину - фото щасливої молодої сімейної пари в день весілля. Фактично спопеляю поглядом мужика, дихаю як ревнивий дракон у його бік. Адже він нахабно обіймає на знімку МОЮ Мію. Моє крихітне кошенятко! І посміхається в камеру так широко, ніби зірвав мільйонний куш. Ревнощі летять вогняною стрілою в спину, прориваються крізь ребра і встромляються в серце. Дихати важко, кожен вдих ріже груди гострим ножем. Але переступаю через себе заради тендітної дівчини в мене на руках. Забуваю про все, залишаю "сміття" в коридорі. Відношу Мію до спальні й дбайливо вкладаю на ліжко.