Епілог

Рік потому

Сніг знову падав так само.
Повільно. Наче не поспішав нагадувати, що круг замкнувся.
Ліна стояла біля вікна з чашкою кави — справжньої, без жодних чудес. За цей рік вона так і не почала вірити в магію так, як про неї пишуть у книжках. Вона вірити не навчилась — вона звикла.
— Ти знову задумалась, — сказав Кай, з’являючись у дверях з шарфом у руках.
— Я завжди задумуюсь узимку, — відповіла вона. — Це моя сезонна особливість.
Квартира була їхньою. Не тому, що так вирішив світ. А тому, що вони вирішили самі. Книги на підвіконні, два горнятка на кухні, сліди життя, які не потребували пояснень.
— Сьогодні рівно рік, — сказав Кай.
— Я знаю.
— І?
Ліна обернулась і підняла брову.
— І я все ще не люблю, коли за мене вирішують.
Він засміявся.
— Ти за цей рік жодного разу не дала мені про це забути.
Вона підійшла ближче, взяла шарф.
— А ти навчився чекати.
— Це було найважче.
За вікном хтось запускав феєрверк. Один. Скромний. Але щирий.
— Магія зникла? — раптом спитала Ліна.
— Ні, — відповів Кай. — Вона просто перестала лізти без запрошення.
Він обережно взяв її руку. Тепло було звичайним. Людським. І від того — ціннішим.
— А якщо Рада знову?
— Вони навчилися рахуватися з вибором, — усміхнувся Кай. — Принаймні поки що.
Дзвінок у двері пролунав рівно о шостій.
— Якщо це знову він…
— Це точно він, — зітхнула Ліна.
Ніколас увійшов, струшуючи сніг із пальта. Без плаща. Без пафосу.
— Доброго вечора. Я ненадовго.
— Ти завжди так кажеш, — пробурмотіла Ліна.
— Іноді я навіть не брешу.
Він глянув на них обох. Задоволено.
— Ви добре виглядаєте.
— Ми добре живемо, — відповіла Ліна.
Ніколас кивнув.
— Це краще за будь-яке диво.
Він уже йшов, коли обернувся:
— До речі, Ліно…
— Якщо знову про вибір — я знаю.
— Ні, — усміхнувся він. — Просто… дякую.
Двері зачинились. Сніг продовжував падати.
Ліна притулилась до Кая.
— Знаєш, я все ще не впевнена у майбутньому.
— І це нормально.
— Але якщо чесно…
Вона усміхнулась. — Мені подобається це «зараз».
Кай поцілував її у скроню. Без магії. Без феєрверків.
І цього разу світ не втручався.
Бо найкращі дива живуть тихо. 💫

КІНЕЦЬ