Розділ 4

Якщо чесно, Ліна не народилась скептиком.
Вона ним стала. Поступово. Через досвід. І через кількох чоловіків, яких Всесвіт явно підібрав спеціально для навчальних цілей.
Першим був Роман. Ім’я, як знущання.
Він читав вірші, носив шарфи й казав, що Ліна — його муза. Через два тижні з’ясувалося, що муз у нього п’ять. Мінімум.
— Ти не розумієш мистецтво, — сказав він на прощання.
— Зате я добре розумію математику, — відповіла Ліна. — І п’ять — це забагато.
Другим був Андрій. Практичний. Надійний.
Він складав списки: продукти, справи, почуття.
У його списку почуттів Ліна була між «робота» і «спортзал».
— Я просто не готовий до серйозного, — пояснив він після восьми місяців.
— А до чого ти був готовий? — щиро поцікавилась вона.
Він задумався. І це було показово.
Третій був особливий. Максим.
Він казав правильні речі, дарував квіти й завжди зникав рівно тоді, коли Ліна починала вірити.
— Ти занадто хороша, — сказав він.
— Я знаю, — відповіла Ліна. — Це моя головна проблема.
Після цього вона зробила висновки.
Любов — це як розпродаж: обіцяють багато, а на виході завжди щось не те.
Вона перестала чекати. Перестала сподіватися.
Навіть коли подруга сказала:
— Ти просто ще не зустріла свого.
Ліна відповіла:
— Якщо він іде пішки — хай скоріше. Якщо летить — у нього навігатор зламався.
І ось тепер Всесвіт вирішив пожартувати.
Син Санти. Омела. Балкон. Магія.
— Серйозно? — подумала Ліна. — Оце ваша ідея?
Вона подивилась на свої руки. Звичайні. Без сяйва. Без спецефектів.
— Я нормальна, — сказала вона вголос. — І мені так підходить.
Десь за стіною пролунув сміх. Кай.
Ліна усміхнулась, але одразу ж насупилась.
— Не розслабляйся, — попередила вона себе. — Це просто флешбек. Не урок.
Вона глибоко вдихнула і зробила єдине логічне, що могла.
Вирішила:
якщо Новий рік і зібрався щось довести — йому доведеться дуже постаратися.