Розділ 2

Ліна вирішила не панікувати.
Це було складно, зважаючи на те, що поруч стояв син Санти, над головою висіла омела-змовниця, а сам Санта Клаус розглядав її так, ніби вона була пунктом у дуже важливому списку.
— Добре, — сказала вона, схрестивши руки. — Припустимо, я не з’їхала з глузду.
— Уже прогрес, — схвально кивнув Ніколас.
— Але я все ще на вечірці, а не в чарівному вимірі.
— Це одне й те саме, — втрутився Кай. — Просто на вечірках магія менш дисциплінована.
Ніколас пирхнув.
— Ти знову її лякаєш.
— Я пояснюю.
— Пояснювати треба після другого келиха, — авторитетно заявив Санта. — Так краще заходить.
Ніби за сигналом, Маша сунула Ліні в руку келих шампанського.
— Ти де пропала? Там тости, танці і якийсь дуже переконливий Санта!
— Він справжній, — автоматично сказала Ліна.
— Ага, — кивнула Маша. — І я — фея.
Ліна зробила ковток.
Світ не розвалився. Санта не зник. Кай усе ще стояв поруч і дивився на неї так, ніби знав щось дуже цікаве.
— Ти танцюєш? — спитав він.
— Я виживаю, — відповіла Ліна. — Але іноді це виглядає схоже.
Музика змінилася — щось швидке, святкове, з ритмом, який не залишав шансів стояти осторонь. Кай простягнув руку.
— Без зобов’язань. Просто танець.
— Ви всі так починаєте, — зітхнула Ліна, але руку подала.
Танець виявився… нормальним. Надто нормальним для ситуації, де хлопець — син Санти. Кай рухався легко, невимушено, іноді нахилявся, щоб щось сказати їй на вухо, і від цього по спині бігли зовсім не новорічні мурашки.
— Ти завжди так дивишся на людей? — спитала вона.
— Тільки на тих, кого омела обрала, — усміхнувся він.
— Я подам на неї в суд.
Десь збоку Ліна помітила Ніколаса. Він стояв із келихом, спостерігаючи за ними з виглядом людини, в якої все йде строго за планом.
— Він що, радіє? — тихо спитала Ліна.
— Дуже, — чесно відповів Кай. — Це поганий знак.
— Для кого?
— Для всіх.
У цей момент гірлянда над танцполом раптом спалахнула яскравіше, ніж треба. Хтось ахнув, хтось засміявся.
— Це нормально? — насторожилась Ліна.
— Ні, — сказав Кай. — Це емоційний фон.
— Перепрошую?
— Магія реагує на сильні емоції. Радість, закоханість, очікування…
— І паніку, — додала Ліна, коли ще одна лампочка тріснула з тихим пшш.
Ніколас уже був поруч.
— Я ж казав — не перевантажуй простір.
— Я нічого не роблю!
— От саме це мене й хвилює, — буркнув Санта, повертаючись до Ліни. — Скажи чесно: ти часто впливаєш на освітлення?
— Тільки коли нервуюсь, — сухо відповіла вона. — І зазвичай у переносному сенсі.
Ніколас уважно на неї подивився.
— Цікаво…
— Ні, — одразу сказала Ліна. — Навіть не думайте. Я — звичайна.
— Усі так кажуть, — зітхнув він. — А потім у мене проблеми з реальністю.
Музика знову змінилася — повільніша, тепліша. Кай нахилився до Ліни:
— Якщо хочеш втекти — зараз найкращий момент.
— А якщо ні?
— Тоді я попрошу ще один танець.
Ліна подивилась на танцпол, на людей, на Ніколаса, який уже щось записував у блокнот із написом «Важливо».
І на Кая.
— Добре, — сказала вона. — Але якщо ще щось вибухне — це на вас.
Кай усміхнувся.
— Домовились.
Ніколас підняв келих.
— За Новий рік, — пробурмотів він. — І за те, що омела знову мала рацію.
Ліна не знала, що саме починається.
Але вперше за довгий час їй було не страшно дізнатися.