Розділ 1

Ліна не збиралася святкувати Новий рік.
Тобто формально — так: мандарини купила, шампанське поставила в холодильник, навіть сукню дістала з шафи. Але план був простий і перевірений роками — пережити цю ніч без зайвих очікувань.
Кохання вона вирішила не запрошувати. Востаннє, коли воно приходило без попередження, залишило після себе дивний осад і фразу:
— Ти класна, але справа не в тобі.
Ліна давно підозрювала, що саме в ній.
Телефон завібрував.
Маша: Ти що, серйозно збираєшся сидіти вдома?
Ліна: Абсолютно. У мене побачення з пледом.
Маша: У нас вечірка. Буде весело. І омела.
Ліна: Загроза.
Ліна вже збиралася вимкнути телефон, але нове повідомлення з’явилося надто швидко.
Маша: Якщо ти не прийдеш — я загадаю за тебе бажання. Дуже романтичне.
Це було нижче пояса.
За двадцять хвилин Ліна вже стояла перед дзеркалом і намагалася зрозуміти, чому вона знову піддається на шантаж.
— Це не вечірка, — сказала вона своєму відображенню. — Це соціальний експеримент.
Експеримент виявився гучним, яскравим і небезпечним. Квартира Маші світилася гірляндами, музика била по здоровому глузду, а на стелі…
Ліна завмерла.
— Тільки не це, — прошепотіла вона.
Омела.
— Ліно! — Маша вже тягнула її всередину. — Розслабся! Це ж просто традиція.
— Усі мої проблеми починались зі слів «це просто», — буркнула Ліна.
Вона зробила кілька обережних кроків углиб кімнати, намагаючись не дивитися вгору. Саме в цей момент хтось м’яко торкнувся її ліктя.
— Обережно, — сказав голос поруч. — Тут слизько. І… небезпечно.
Ліна повернулась.
Хлопець був високим, усміхненим і виглядав так, ніби знав, що робить.
— Я сама небезпека, — сухо відповіла вона. — Для власних нервів.
Він засміявся.
І цього було достатньо, щоб Ліна зрозуміла — тікати пізно.
Омела була прямо над ними.
— Знаєш, — сказав хлопець, — у таких випадках доля не любить відмов.
— А я не люблю долю, — парирувала Ліна.
Поцілунок був коротким. Теплим. І катастрофічно недоречним.
— От і добре, — пролунало за спиною. — Все ще працює.
Ліна різко відсторонилася.
Перед нею стояв Санта Клаус.
— Скажіть, що я сплю, — попросила вона.
— Я не за цю зміну відповідаю, — зітхнув він. — Мене звати Ніколас.
— А я Ліна. І я не замовляла знайомство з міфологією.
— Це не міфологія, — втрутився хлопець. — Це сімейний бізнес.
— Що?
— Тату, — сказав хлопець і втомлено потер чоло. — Ми ж домовлялись.
— Домовлялись без поцілунків, — буркнув Ніколас. — А тут — класика.
Ліна перевела погляд із одного на іншого.
— Добре. Припустимо, ви — Санта.
— Дякую.
— А він — ваш син.
— Приємно познайомитись, — усміхнувся хлопець. — Я Кай.
— Прекрасно, — кивнула Ліна. — Тоді поясніть, чому я опинилась у центрі різдвяного абсурду.
Ніколас подивився на омелу, потім на Ліну.
— Бо вона знає краще.
— Я починаю її ненавидіти, — чесно сказала Ліна.
— Не поспішай, — підморгнув Кай. — Вона рідко помиляється.
Музика заграла голосніше, хтось засміявся, піднялися келихи. Свято й не думало зупинятись.
Ліна глибоко вдихнула.
Ну добре, — подумала вона. — Подивимось, що ти там для мене придумала, омело.