Згідно Бернській конвенції цей твір захищений авторським правом. Копіювання та розміщення твору або його фрагментів забороняється без згоди автора.
В кімнаті настільки тихо, що чутно дихання обох. Жоден з них не насмілюється підійти, спалюючи поглядом іншого. Він так давно бореться з собою. Спочатку Мелані, з якою він був два роки. Тримав вірність, але лише він. Згодом постійні вечірки та дівчата, братерство в яке він потрапив, можна сказати не по своїй волі. А вона...така тиха та спокійна, багато навчається, любить Сінатру та старе кіно. Він не підходить їй, баламут, який звик все вирішувати грошима. Навіть цей університет. Аби не батьківські зв'язки, навряд чи б він протирав штані, слухаючи лауреатів Нобелівської премії.
Три роки тому
На вулиці спека в тридцять два градуси, занадто спекотно для вересня. Добре, що в приміщеннях є кондиціонери. Потрапив би в університет Нью-Мексико чи Іллінойсу, навряд чи б відчував таку лафу. Аудиторія потихеньку заповнювалась людьми, а він все писав смс своїх коханій. Як вони переживуть цей час? Вона в Сан Франциско, він тут, у Вашингтоні. Різниця в часі три години, але вона вже прокинулась і збирається на своє навчання. Ділиться враженнями та пише, що кохає. Ось так і переживуть, він у своїх почуттях впевнений.
–Тут не зайнято?– невпевнено спитала дівчина, він кинув лише короткий погляд на неї.
–Ні, можеш присісти.– аудиторія була дійсно заповнена людьми, місць залишилось лише декілька.
–Мене звуть Габріель.– він подивився на неї, ніби нарешті помітивши бджолу, що набридла своїм дзижчанням.
Проте її зовнішність зачепила. Така невинна, маленька. З зовсім блідою шкірою та темно-рудим волоссям. Якби не сонечко, що гралося з кудрями, він подумав би, що воно шоколадне. Вона була для нього незвичним екземпляром. Неймовірно зваблива та при цьому скута та непорочна. В блузочці, застібнутій під саму шию, маючи груди таких розмірів, дівчата зазвичай стараються хизуватись ними. Простенькі джинси, що обліплювали міцні стегна. Погляд з під вій, що притягує магнітом. І головне вуста: яскраві, ніби стигла вишня з дерева. Він намагався згадати чи бачив коли-небудь, як вони достигають, та впевнений що мають саме таке забарвлення.
–Дерек.– нарешті відповів хлопець.
Здається вона дізналася все, що хотіла та втратила зацікавленість, бо відкрила свій блокнот, уважно вдивляючись у нього та роблячи помітки. А от Дерека цікавість лише розігралась. Він не планував зраджувати Мелані, проста допитливість.
–І що привело, таку привабливу дівчину на факультет біомедичної інженерії?
–Бажання допомагати людям. Мій батько отримав поранення на заводі, через яке, йому довелося ампутувати руку.
–І ти хочеш створити протез для нього? Не легше купити?
–Думаєш він працював би на такій роботі, маючи гроші на коштовні протези?! – вона опустила голову і нахмурилась.– Та це не має значення. Він помер за кілька місяців після операції, сепсис.
–Я співчуваю.– він розумів її почуття, хоч батько живий та робота на Уолт-стріт займає все його життя.
–А ти чому обрав цей фах?
Вона скривилася, для неї це шанс отримати краще майбутнє, зробити хороший вчинок для людства. Не кожен день, проста дівчина родом з провінційного міста. Для неї це був складний шлях, довжиною у дванадцять років. Відколи помер її тато, вона направила всі свої сили на вступ до університету з найкращим дослідницьким центром країни.
Пізніше виявиться, що вони обрали більшість тих самих предметів. Тому тримались поруч, вже ніби як познайомившись ближче. Хоча для нього тут було більше знайомих, він навіть отримав запрошення до одного популярного братерства, знову ж таки завдяки зв'язкам батька. Все ж її присутність була приємно та на диво заспокійливою.
А вона знала що закохалася. Вперше відчувала це до свого сусіда, Кайла. Він не відповів, тоді ще тринадцятирічній Габріель, взаємністю. Після того випадку, серце дівчини зачерствіло. Її перестали цікавити хлопці, лише наука. Вона в цій справі досягла успіху. Шкільний науковий гурток, дав хорошу можливість та стипендію в університеті. Але тепер, вона знову відчуває те поколювання в області грудної клітини.
Так минали тижні. Вони разом навчалися, інколи разом обідали та гуляли. Зі сторони можна було подумати, ніби вони пара. Та хімію між ними, вони обидва гасили, кожен зі своєї причини. Одного разу він прийшов до неї пізно ввечері. Сусідки по кімнаті не було, сьогодні п'ятниця, напевно прийде під ранок.
–Що з тобою?– дівчина злякано дивилася на побите обличчя хлопця.
–Посвята пройшла успішно, вітай нового члена братства «Капа Дельта Сігма».– тримаючись за ребра, сказав він.
–Тобі треба в лікарню.– вона хвилювалася не на жарт.
–Не треба, це лише легкі забої.– від її піклування, тепло розходилось тілом. Він не розумів, чому це відбувається. Твердо переконуючи себе, що кохає Мелані. Та чому ж ноги кожен раз приводять до цієї кімнати?
#3682 в Сучасна проза
#9933 в Любовні романи
#2409 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 19.12.2020