Мама завагітніла у шістнадцять. Далі все відбувалось за стандартною схемою: бойфренд дав драла, добропорядні батьки, осоромлені на все провінційне містечко, вказали доньці на двері, а мама, не довго думаючи, дременула у Харків. Тут я і народилася, зробила перші свої кроки, збагнула, що кардинально відрізняюся від інших людей.
Доки мама була у розквіті своїх сил, своєї вроди, ми з нею не бідували, але тривав золотий вік недовго – класу, здається, до п’ятого. Потім все почало летіти в тартари. Мама старіла, мама спивалась, деградувала в дешеву шлюху. Ми перебрались у комуналку, а коли вона закрутила роман зі стареньким дядьком, який допоміг щось там відремонтувати, я остаточно зрозуміла, що наші найкращі часи минули.
Вона ніколи не була хорошою матір’ю – більшу частину свого часу робила вигляд, що мене не існує. Виняток складали ті моменти, коли Таїсія Козицька усвідомлювала, яка ж вона до біса нещасна. Тоді приходила до мене й всідалась на ліжко. Розмазана туш, скуйовджене руде волосся, а в останні роки майже завжди напідпитку.
- Життя несправедливе, доню! Боженька несправедливо зі мною обійшовся.
І як же їй пояснити, що вона сама собі таке життя обрала? Хвойдами не народжуються – ними стають, тоді як у мене це від народження.
Одного разу, кілька років тому, маму неждано-негадано охопив материнський інстинкт і ми навіть записались до лікаря.
- Усі ознаки вказують на те, що у вашої дитини анемія, – мовив старенький терапевт.
- Це щось серйозне? – «захвилювалась» мама.
- Я би не сказав. Потрібно зробити розгорнутий аналіз крові.
Анемія (недокрів’я) – зниження кількості еритроцитів і гемоглобіну в крові.
Причини:
- порушення процесу кровотворення;
- гострі чи хронічні крововтрати;
- руйнування еритроцитів в результаті недостатньої функції кісткового мозку;
- інфекційні захворювання;
- дефіцит заліза.
Лікування не матиме сенсу, якщо не виявлена причина хвороби.
Як же я мріяла про те, щоб мені нарешті поставили адекватний діагноз і призначили дієве лікування!
- Ти абсолютно здорова. Усі показники в нормі, – лікар з осудом поглянув на мене поверх своїх окулярів, неначе усе це я вигадала. Але навіщо? Щоб привернути увагу своєї матері?
Як би там не було, хвороба прогресує з кожним днем. Випадає волосся і кришаться нігті, а лягаючи спати ввечері, я не знаю, чи вистачить сил підвестися вранці. Швидка втомлюваність, головний біль, постійні запаморочення і горло… дуже важко ковтати.
А інколи, ночі і дні перетворюються в одну розмиту пляму і я борсаюсь в простирадлах, неначе загнана тваринка. У пастці – посеред гострого, теплого і червоного.
Бог повтикав у вуха вати, він мене не чує. Інша річ – Михайло, Михась.
Я знаю, що він знає про мої муки.