Розділ 2. Кредити онлайн і кредити довіри

Розуміння. Воно приходить нізвідки. Переховується у звичайних речах. Утворює божевільні асоціації. Червоне, гостре, солоне розуміння. Розкришене скло. Вино в високих келихах. Тоненькі і багряні цівки.

Мені так соромно, бо я всіляко намагалась привернути Його увагу. Яскравий макіяж, розпатлане волосся, жахливі мамині кофтинки. Наскільки ж це було вульгарно! Уперше побачивши себе Його очима, мало не захлинулась відразою, яка причавила й прим’яла, але остаточно не вбила. Стирала, змивала косметику і нестримно ревіла.

Корчилась в здогадах, як Йому догодити. Мною заволоділа інша крайність – перетворитись на скромну, маленьку дівчинку, яка розгулює містом у милих цнотливих обладунках та ще й волосся заплітає у французьку косу (якийсь ангел чи біс підказав, що Йому таке до вподоби). Чого я цим домоглася? А того, що взамін омріяного захвату, отримала чергову порцію глухого роздратування, а ще, підозрюю, що в свої особливо паскудні дні, я виглядала років на дванадцять.

Шкода, що Він не педофіл, це б якісно поліпшило моє життя.

 Хоча… якщо Михась так легко проникає у мою суть… чи є якийсь сенс прикриватись словами, тканинами й фарбами?

- Я збирала… у мене є трохи грошей.

Але я знаю, що це не допоможе. Я читаю свій вирок у всій його незворушній постаті.

Я ховаю від Нього свої мокрі й запалені очі, бо Він ненавидить сльози.

Його злість переходить на якісно новий рівень. Бомбардує мене отруйними словами про своїх любих донечку й дружину (остання існує хіба в паралельній реальності, я знаю, я слідкувала…). Шарпає мої руки, різко підводить. Наш перший доторк.

- І скільки ти назбирала? Сто, двісті гривень?

- Дві тисячі, але я знайду ще. Я підробляю. Можу запросто взяти кредит, - відкриваю усі свої  карти.

КидАє зневажливо:

- Це неможливо. Ти неповнолітня.

Ми все ще говоримо про кредит?

- Кредити онлайн.

- Серйозно?

Наче обдумує мою пропозицію. Яким же оманливим і прекрасним буває затишшя перед справжньою бурею!

- Якого біса ти до мене причепилась?! Дівчинко, ти мені за що пропонуєш гроші, га?!

Лякливо озираюсь. Не те, щоб я когось боялась... Чиїхось косих поглядів чи спраглих до брудних сенсацій вух ...

Уся ця сцена вкупі така безглузда і неправильна. І чи бувають більш принизливі приниження?

- Ви знаєте за що.

- Ти ненормальна! Я тебе знати не знаю! – просвердлює і пропалює, практично пожирає своєю лютою зневагою, а в мене щоки палають і  вуха, а ще всередині щось тремтить… від страху за себе й від нашої близькості.

І від шаленої напруги.

- Я знаю, що ти мене переслідуєш уже не перший місяць, - провадить жорстко, по-діловому, з потрібними Йому акцентами. – Якщо збираєшся й надалі тинятися тут без діла, винюхувати щось й тому подібне, мені доведеться звернутись в поліцію. Це ти мене змусиш, мила. Ти ж не якась бродяжка, вірно? І не наркоманка, а я не твій наркодилер. Мені не потрібні проблеми і я, гадаю, тобі так само цього не треба. Нам обом не потрібні жодні проблеми, бо ми цивілізовані люди і здатні домовитися про...

 Замовкає, напружено видихає, дивиться пильно. Так дивиться.... 

- Пообіцяй мені, що це наша перша й остання розмова.

На цю тему чи... взагалі?