Розділ 25

-Марія Данилівна?!- Єва від несподіванки розгубилася, але відразу ж і опанувала себе,- Денис мене попереджав, що ви любити приходити…

-Коли на мене зовсім не очікують. Вибач, що зіпсувала твій гарний настрій,- із сарказмом перебила Єву Марія Данилівна.

-Зовсім ні, я навпаки рада вас бачити,- Єва говорила правду, бо понад усе хотіла налагодити контакт з мамою коханого,- я просто не очікувала вас побачити сьогодні. Зачекайте, зараз я роздягнуся та перевзуюся, а потім приготую чаю і ми зможемо спокійно посидіти та поспілкуватися.

-Відчуваєш себе господинею? Швидко ти освоїлася та не поспішай, бо все не менш швидше може закінчитися. Не встигнеш і оком моргнути, як вилетиш звідки. Повернешся туди де жила до тепер. Мій Денис швидко зрозуміє, що помилився. Награвшись стомиться від тебе,- Марія Данилівна задоволено посміхнулася побачивши засмучене обличчя дівчини.

-Розумію, ви бажаєте для свого сина тільки найкращого. Це говорить про те, що ви гарна та турботлива мама. І я вас за це поважаю,- Єва взула капці,- пропоную все-таки пройти на кухню. Ви п’єте чорний чи зелений чай?

-Я взагалі люблю чай на травах,- відповіла Марія Данилівна,- хочеш поговорити то ж і поговоримо. Скажемо одна одній про свої претензії. Та знай все це буде даремно, бо я своєї думки не зміню і на компроміс з тобою не піду.

-У мене немає до вас жодних претензій,- Єва увімкнула електричний чайник,- Маріє Данилівно, на жаль трав ніяких немає, тож можу запропонувати вам зелений чай. Але запевняю вас, наступного разу коли прийдете до нас у гості, то ми вас пригостимо трав’яним чаєм. То як не проти зеленого чаю випити?

-Гаразд, тоді завари мені зелений без цукру,- жінка сіла за столик продовжуючи спостерігати за Євою.- От скажи мені, чому ти вчепилася за мого Дениса?

-Ми разом, бо кохаємо один одного. Нам добре разом,- Єва налила в чашку окріп,- я розумію, що вам імпонує Яна, але це тільки вам. Бо Денис до Яна ставиться по-дружньому. Серцю не накажеш.

-Ти мене взагалі за дурепу тут тримаєш чи як?

-Ну, що ви таке говорите Маріє Данилівно. Ні в якому разі. Вибачте, якщо сказала щось неприємне для вас. Зовсім не хотіла вас образити,- нарешті приготувавши чай Єва сіла теж за столик,- я хочу. щоб ви мене зрозуміли правильно. Ми з Денисом разом, бо ми вдвох цього хочемо, нам добре разом. Маріє Данилівно, невже я вам і трішечки не подобаюся?

-Проти тебе я нічого особисто не маю,- жінка трохи подобріла, бо те що Єва продовжувала по-доброму з нею спілкуватися, тобто без образ, без підвищеного голосу їй було приємно,- я просто хочу тебе попередити, що вам не бути разом. Хочу, щоб ти даремно не будувала плани на майбутнє сімейне життя разом з Деном, якого у вас не буде. Моєму хлопчику інші дівчата подобаються.

-А які йому дівчата подобаються?- поцікавилася Єва.

-Ну, такі як Яна,- відповіла Марія Данилівна,- розумієш Янина мама моя найліпша подруга. Ми з нею скільки мріяли, що її донька та мій син одружаться, подарують нам спільних онуків і ми будемо однією великою родиною.

-Це звісно сумно коли мрії не збуваються. Але ви не можете вирішувати за інших. Хіба кожен немає права обирати сам те, що краще для нього і те чого хоче він,- Єва не втрачала надії переконати Марію Данилівну, у тому щоб та змінила свою думку,- пропоную нам з вами краще впізнати одну одну. Тому залишайтеся на вечерю, яку я зараз приготую. І поки я буду готувати ви розкажете про свої квіти. Мені дійсно цікаво.

-Дарма ти підлизуєшся до мене. Це нічого не змінить,- Марія Данилівна підвелася щоб йти,- не намагайся, не старайся, бо все буде да-ре-м-но. Зрозуміла?

-І ви мені не залишити жодного шансу?- все-таки з надією запитала Єва.

-Я просто не хочу давати тобі цього шансу.

  Тільки-но Марія Данилівна зібралася виходити, як до квартири відчинилися двері та зайшов Денис з букетом квітів, які він купив для Єви.

-З якої це нагоди квіти ти їй купив?- відразу запитала Марія Данилівна у свого сина.

-А хіба потрібна якась нагода, щоб жінці подарувати квіти? Мамо, аби я знав, що ти завітаєш до нас у гості, то я б два букета купив. Сподіваюся ти не ображаєшся,- Денис з ніжною любов’ю поцілував у щоку свою матір.

-Ні, не ображаюся. Навпаки пишаюся, що виховала такого галантного чоловіка. Але синку ти не тій жінці квіти даруєш,- Марія Данилівна знову увійшла у свій репертуар,- Яні треба такі квіти дарувати, про Яну…

-Мамо, будь ласка, не починай знову,- Денис простягнув квіти Єві та обійняв її за плечі і поцілував,- я кохаю Єву і хочу бути з нею і тільки з нею. Мамо, залишайся на вечерю.

-Я вже пропонувала Марії Данилівні залишитися,- сказала Єва.

-А я відмовилася,- жінка відвернула голову,- і зараз відмовляюся.

-А якщо ми тебе дуже-дуже попросимо,- Денис усміхнувся до матері.- Невже ти і справді відмовишся? Мамо, будь ласка...

-Маріє Данилівно, вечеря вам сподобається,- Єва теж усміхалася до неї.

-Гаразд переконали. Ну, а після вечері синку відвезеш мене додому.

  Готували вечерю в трьох. У Дениса був гарний настрій і він його передав і мамі і коханій. Хотів, намагався, щоб дві близьких йому жінки знайшли спільну мову. Хотів, щоб мама побачила, що Єва хороша дівчина і що йому з нею добре. Понад усе бажав, щоб нарешті у його сім’ї запанувало взаєморозуміння, щоб мама перестала йому нав’язувати свої правила і почала рахувати з його думкою і його вибором. Він бачив, що Єва теж прикладає зусиль догодити його мамі, що намагається не звертати увагу на неприємні чи то невдалі зауваження в її адресу. З кожної хвилини Денис почав ще сильніш переконуватися у тому, що він закохався у гарну дівчину, з прекрасним характером.  

-Ну, що вечеря готова і тому не гаючи часу будемо сідати за стіл. Я страшенно проголодався,- потер у свої долоні Денис,- я впевнений, що це буде найсмачніша вечеря у світі. Бо ми готували її разом, усієї сім’єю.

 -Це найприємніші моменти життя,- додала Єва.