Глава 4

Саша допоміг їй зручно влаштуватися у плетеному кріслі під яблунею. Попри теплу в цю пору року погоду, на природі виявилося прохолодно.

Замружившись від задоволення, Варя просто вдихала свіже повітря на повні груди та ніяк не могла надихатися.

Дивні речі відбувалися з нею у його присутності. Вона ніби тільки зараз, раптом, почала відчувати насолоду від життя. Наче хтось відкрив невидимий вентиль – і хлинули всі почуття.

Дивуючись самій собі, вона вловлювала найменше шарудіння крил непосидючих горобців, слухала ніжний шелест листя над головою, з насолодою вдихала запах свіжоскошеної трави. Хлопець, мабуть, добре доглядав за садом.

Варвара мимовільно здригнулася, відчувши його дбайливий дотик. Хлопець ніжно посміхався, прикриваючи її ноги легким пледом. Потім сів перед нею прямо на траву, схрестивши ноги та зімкнувши руки в замок. На його обличчі затанцював сонячний зайчик.

Варі здалося, що вона й сама зараз затанцювала б, легко й завзято. Адже її завжди вважали закритою людиною, надто практичною і тому нудною.

– Ти теж відчуваєш це, правда? – проникливо уточнив молодик, допитливо вдивляючись у її очі.

Варвара промовчала. Злякано моргнула, не знаючи, як реагувати на свій новий, не зрозумілий їй стан.

– Коли ти зайшла до нашої аудиторії, я відчув щось подібне. Наче до тебе не жив і нічого не відчував.

– Сашко, – розгублено промовила жінка. – Але ж... ти ще зовсім молодий. Це ж... Я просто втомилася, а тут ось, – обвела рукою простір, – природа, повітря, твоя увага. Я тебе бачу вдруге у житті... Так не буває.

Юнак похитав головою, загадково посміхаючись.

– Варю, послухай мене. Ти можеш не вірити мені, але самій собі не вірити не вдасться. Кохання з першого погляду буває. Не часто, але таке трапляється. Пазли збігаються, дві половинки зустрічаються і відразу ж відчувають це. А вік... – він задиристо хмикнув, підводячись з місця і ховаючи руки в кишені штанів. – Це просто цифра. І потім! Скільки тобі років?

– Це нетактовне питання, – надулась Варя.

– Та досить! Я маю знати вік і дату народження майбутньої дружини, – легко відмахнувся Сашко.

– Тридцять три, – тихо буркнула вона.

– Усього! – пирхнув чоловік, помітно розслабляючись. – Варюшо, мені вже двадцять п’ять, а тобі лише тридцять три.

Варвара крадькома посміхнулася, але тут же спохватилася. Так, у його присутності з нею відбувалося щось дивне. І ці відчуття подобалися їй. Але це вже якийсь сюрреалізм, так не буває насправді.

– Сашуню, – ласкаво промовила вона, ніби зверталася до дитини, він відразу ж незадоволено спохмурнів. – За десять років тобі буде лише тридцять п’ять, а мені вже сорок три. Ці примхи пройдуть. Тобі захочеться бачити поряд із собою не моложаву жінку, а молоду та повну сил дівчину...

Варя здивовано моргнула, відчувши на своєму обличчі солону вологу. Перед очима спливли розгублені й водночас пристрасні очі Веніаміна і переможна посмішка секретарки в її ліжку. Чомусь тоді це не зворушило так сильно, як у цей момент, коли обличчя Вені у її свідомості змінилося Сашиним обличчям.

Адже з колишнім чоловіком вони зустрічалися ще зі студентських часів, потім одружилися та будували спільне світле майбутнє, створювали свою компанію. Можливо, вся справа в дивній, незрозумілій іскорці, що зігріває зсередини. Тоді її не було. А зараз... Ні, з будь-якої іскри виходить тільки багаття, яке спалює все навколо вщент. Обидві крайності явно не для неї.

Тряхнула головою, відганяючи нав’язливі думки.

Сашко дивився на неї поглядом зрілої людини, яка багато чого пережила. Але звідки? У його віці!

– Ти, мабуть, думаєш, що мені мало що відомо про реальне життя у цьому віці, – проникливо почав він. – І я навіть не розвінчуватиму цей міф. Принаймні не зараз. Від цієї невідповідності реальності з паспортом я часто страждаю. Але коли ти взнаєш мене краще...

Він замовк. Потім різко змінився в обличчі, знову стаючи веселим і безтурботним, наче хлопчисько.

– А тепер я займуся шашликом. Ти поки що можеш зробити салат з овочів, у багажнику все є. Або оглянути будинок. Потім ми чудово проведемо час, ти допоможеш мені з документами. А вранці ми вирушимо на рибалку.

– Завтра понеділок, – обурилась Варя. – Мені треба на роботу.

Чомусь перспектива залишитися на ніч із малознайомим чоловіком її лякала менше, ніж прогул на роботі.

– Завтра загальнодержавний вихідний. Ти надто багато працюєш, – хмикнув він.

Діловито закотивши рукави сорочки, почав із задоволенням розвантажувати багажник. Той здавався Варі бездонним, судячи з кількості вилученого з надр автомобіля. Вона з насолодою спостерігала за заняттям чоловіка, за роботою м’язів міцних рук, які явно знали і фізичну працю. Що ж він за людина така?

Впіймала себе на тому, що заворожено посміхається, майже невідривно дивлячись на нього навіть під час нарізування овочів.

У грудях розливалося тепло, солодка млістьогорнула все тіло, ніби в передчутті новорічного чаклунства. Тільки про нього мріють усі, а не бачив ніхто.

Хмикнувши, попросила Сашка видати їй документи. Без нього вивчати його будинок не стала. Без нього взагалі нічого не хотілося робити. Признаватись у цьому не поспішала, дивуючись самій собі, лаючи себе. Хлопчисько ж зовсім! Що його батьки скажуть?! Доросла тітка вирішила хлопчикові задурити голову? Ну гаразд він, але їй не двадцять п’ять!

Сердито приборкала себе, в черговий раз усвідомивши, з яким захопленням розглядає рельєфну спину Олександра (біля мангала було жарко, і він зняв сорочку, обв’язавши її навколо талії). Струснувши головою, наче позбувшись чогось важкого, повністю поринула в добре знайомий світ цифр. Потрібно було знайти невідповідність. Саша пояснив: у ці декілька сторінок упиралася вся справа, яка або розвалиться в суді, або побудується на фактах махінацій.

Невідповідність Варя знайшла. Захопившись улюбленою справою, вона навіть не помітила, що тепер він розглядав її. З ніжністю та любов’ю, на які тільки здатна душа, сповнена почуттів.

Жінка радісно потерла руки, відкидаючи убік плед. Як же спритно і вміло сховали кому! Їй довелося перечитувати та перераховувати кілька разів, щоб знайти невідповідність.

– Є, Сашко! Я знайшла! – вигукнула вона.

Він здригнувся від несподіванки й одразу попрямував до неї.

– А тепер розкажи мені, необізнаному, тільки простою мовою, що саме тут не так, – діловий тон і зосереджений вираз обличчя знову перетворили його.

Зараз Варя бачила не закоханого молодика, а серйозного зрілого чоловіка.

Вислухавши її трохи плутані пояснення, він задумливо кивнув. Ще раз самостійно переглянув папери. Дуже стримано подякував і прибрав їх у чорний шкіряний портфель, кинувши його на сидіння водія.

Олександр повернувся до мангала і почав розкладати м’ясо по тарілках.

– Може, розповіси мені, що це було, – обережно поцікавилася Варвара, підходячи ближче.

Їй чомусь здавалося, що ці папери брудні, з ними пов’язано щось неприємне. І це ірраціональне побоювання вона ніяк не могла пояснити. Але дуже не хотілося, щоб Сашко опинився у небезпеці, мав до цього відношення. Про це вона і сказала, не зумівши змовчати.

Втім, було інше відчуття. Що для нього це аж ніяк не вперше і він куди небезпечніший, ніж хоче здаватися.

Здригнувшись від раптового пориву вітру та страху, судомно обхопила себе руками за плечі.

– Злякалася? – розвеселився Сашко, знову одягаючи сорочку і не застібаючи її. – Іди сюди, не бійся.

Він притяг її до себе спиною, обійняв однією рукою за талію, а іншою рукою продовжував розкладати м’ясо.

– Це справді дуже серйозні люди. Я навіть сказав би – солідні, – спокійно пояснив він. – І я не хотів би втручатися, але вони звернулися саме до моєї контори. Не хочу здатися нескромним, але в певних колах усі знають, що в найскладніших справах потрібен не просто адвокат, а найкращий адвокат. Якщо я відмовлю їм... – він задумливо покрутив у руках уже спорожнілий шампур.

Варя, все ще не впізнаючи себе, ніжилася в його міцних обіймах, вперше відчувши надійний захист і опору, наче в теплому коконі, у якому хотілося розтанути.

– А якщо не відмовлю...

Здається, його діалог перейшов у внутрішню суперечку, де будь-який з варіантів рішення був патовим.

– Який варіант безпечніший для тебе? – тихо запитала Варя, зафіксувавши абсолютно егоїстичне небажання втрачати ці нові відчуття, тісно пов’язані з ним.

Сашко тихо розсміявся, спокійно відклав шампур убік і, повернувши її до себе обличчям, ніжно та чуттєво поцілував. Некваплива власницька ласка викликала в ній такий шквал емоцій, що вона ледь не задихнулася від лави пристрастей, що закипіли в ній. Так он воно що! Адже вона ніколи не вірила, що так буває.

Відірвавшись ненадовго від до болю бажаних губ, Саша чесно зізнався:

– Я й сам не думав, що таке буває… Це як хвиля. До шуму у вухах, до зубовного скреготу. Просто накриває – і все. Хочу бути з тобою. Хочу бути в тобі. І нічого не можу з собою зробити...

Від почутого Варя затремтіла всім тілом, щільніше притискаючись до нього, виразно відчуваючи підтвердження його слів.

Їй завжди здавалося, що подружній обов’язок – це необхідна частина сімейного життя. Щоб дружба та повага не розпадалися. Але тепер... Вона сама потяглася до нього за новою порцією поцілунків.

Але Саша лише ніжно обійняв, поволі гладячи її пишне волосся. Варя навіть злякалася, що так погано цілується і йому не сподобалося.

– М’ясо охолоне. Я що, даремно старався? – жартівливо присоромив він не відриваючись. – А про папери не хвилюйся, я розберуся. Не вперше.

Варвара слухняно кивнула, обвиваючи руками його талію. Шалено хотілося в цю секунду стати частиною його самого. Раз і назавжди.

Злякавшись своїх бажань, жінка м’яко відсторонилася і зловила на собі його ніжний погляд, що, як тепла хвиля, огорнув усе її тіло.

– Я люблю тебе, Варю, – просто констатував він, легко цілуючи її в чоло і знову притискаючи до себе, щоб вона в жодному разі не зіпсувала цю мить черговими сумнівами.