Глава 11

Ельвіра діловито дістала з ридикюля навушники, вставила їх у роз’єм айфона. Один із діамантів на зворотному боці пристрою боляче дряпнув долоню. Еля з майже мазохістським задоволенням усміхнулася. Знала, що один із каменів гострий, і навмисно не віддавала майстру як нагадування про небезпеку розкоші.

Упевнено вставила один навушник собі у вухо, другий – ошелешеному чоловікові, який не зводив з неї зацікавлених очей.

– Пританцьовуй, – тихо скомандувала вона, розгубивши звичні їй примхливі інтонації.

Він підняв брови, але не послухатися чомусь не зміг. Слухняно зображаючи прослуховування попси, рухався в незрозумілому навіть самому собі ритмі, з жахом вслухаючись у слова батька. «…Коли я телефоную, треба відповідати одразу… Ніколи не дзвоню через дрібниці. А ти забув, хто тебе посадив на це місце?»

– Ти що?.. – запитання повисло у повітрі.

Ростик захоплено дивився на дружину, яка, очевидно, встановила у них вдома прослуховування. Так ось як вона вираховувала його коханок!

Ельвіра приклала палець до губ і почала звиватися перед ним, ніби намагалася спокусити танцем. Він зачаровано стежив за її діями, коли під’їхало таксі.

Водій приспустив окуляри на ніс, свиснувши від побаченого. Ростику вперше в житті захотілося врізати комусь по морді за те, що вирячився на його дружину.

Штовхнувши чоловіка на заднє сидіння, Еля сіла поруч, для переконливості ковтнула коньяку. Скривилася. Полізла цілуватися.

Ростик остовпіло спостерігав за тим, що відбувається, ніби збоку. В її очах не було ні краплі пристрасті, сп’яніння чи добре знайомого йому кокетства, від якого його зазвичай нудило. Молода жінка зосереджено слухала те, від чого в нього самого в жилах стигла кров. «Пацана ліквідувати, якщо не зрозуміє перше попередження. Ні, не до церемоній. Тихо і без галасу. Дівча не чіпайте поки, я перевірю заповіт. Молода дружина – не найгірший варіант. Коханку до неї в комплект я вже наглянув».

Молоді люди уявили, як Андрій Єгорович скривив губи у цинічній посмішці. Він ще щось казав, але Ельвіра витягла навушники і сховала їх у ридикюль. Назвала водієві незнайому адресу.

Ростик їхав мовчки. Еля, навпаки, базікала не вгаваючи. Водій витріщався голодними очима в глибокий виріз її сукні, що швидше відкриває, ніж приховує її привабливе тіло.

Вийшли з машини перед простеньким будинком. Ельвіра, сунувши зім’яту банкноту таксисту, весело помахала йому на прощання і шмигнула в під’їзд. Ростислав слідом.

– Де ми? – спитав чоловік, не розуміючи, чому вони нікуди не йдуть, а стоять біля дверей як приклеєні.

– Почекай, – шикнула дівчина, припавши поглядом до замкової щілини так, що сам Ростик задивився на її ідеальної форми сідниці та довгі ноги, відчуваючи, як у ньому наростає бажання. – Не дивись так, – хмикнула вона не обертаючись. – Тобі це все одно не світить. Все, йдемо.

Потягла його за руку, повела до зупинки, наче добре знала цей район.

– Елю, що за шпигунські пристрасті? – обурився Ростик, але отримав у відповідь настільки сердитий погляд, що відразу замовк.

Вони проїхали кілька зупинок автобусом. Він розглядав пасажирів із такою цікавістю, як розглядає дослідник своїх піддослідних. Запах несвіжих тіл, втомлені відчужені обличчя заважали йому насолоджуватися поїздкою. Він навіть подумав, що надто багато випив, його розвезло і тепер ввижається якийсь зомбі-апокаліпсис.

Коли вони вивалилися з переповненого автобуса, чоловік зміг нарешті вдихнути на повні груди. Зрозумів, що запитання все ще краще не ставити, і заінтриговано йшов поруч з Ельвірою, яка зосереджено мовчала.

Вони зупинилися перед старою, але доглянутою п’ятиповерховою будівлею. Еля приклала ключ-магніт до домофона й увійшла.

– Ти йдеш? – здивовано запитала вона обернувшись.

Ростик кивнув і квапливо ввійшов за нею.

Сходинки. Двері. Видно, добре знайома їй квартира.

Тільки тут вона дозволила собі розслабитись. Відкинула остогидлі туфлі, на ходу стягнула через голову тісне плаття, ліфчик пуш-ап. Ростик відчув нову хвилю бажання. Смикнувся до неї, розцінивши дії як запрошення до сексу, але вона зачинила двері до спальні прямо перед його носом.

Притулившись до прохолодної деревини дверей, видихнула з полегшенням. Ще трохи – і все скінчиться.

Сівши перед трюмо, болісно скривилася, знімаючи накладні губи. «Невже можна з доброї волі так спотворити себе», – подумала Еля.

Скуйовдила волосся, насолоджуючись відчуттям звільнення коренів від жорсткої укладки. Витягла зі старенького комода потерті джинси й футболку на розмір більше. Подивилася в дзеркало і задоволено посміхнулася. Так, хай вже не жагуча красуня, зате все своє і справжнє. Шкода, що відпочинок поки що ненадовго.

Вийшла до чоловіка, передбачаючи його реакцію.

Ростик ошелешено дивився на миловидну дівчину в простенькому одязі, яка стоїть перед ним.

– Еля? – здивовано спитав він і відступив на крок.

Він почувався втомленим і розгубленим. Занадто багато за день метаморфоз. Боявся, що психіка просто не витримає. А колись він саме в цю дівчину і закохався. Чарівну і скромну, веселу й легку, справжню. Зголоднівши по щирості, він пив її, як нектар, і не міг насититися. Коли ж почалося її перетворення на те стерво, яке він не впізнавав, але при цьому називав своєю дружиною?

– Сідай, – кивнула Еля і з розумінням посміхнулася. – Я зварю нам каву. Тобі потрібна ясна голова.

Ростик кивнув. Озирнувся, знайшов поглядом кілька високих барних табуретів біля стійки і подався до одного з них.

– Я розумію, що ти зараз розгублений, – заговорила дружина, спритно орудуючи на чужій кухні. – Спробую прояснити тобі ситуацію. Тільки дуже прошу: давай без емоцій та образ. Мені теж є що сказати тобі, але ж я мовчу.

Чоловік недовірливо кивнув, беручи сказане до відома.

– Ти сам чув, що твій батько збирається зробити із Сашком.

– Він не зробить цього, – невпевнено заперечив Ростик. – Просто його налякає.

Ельвіра підняла одну брову і глузливо подивилася на чоловіка.

– Гадаю, ти ж не настільки наївний? Повір, твій батько – монстр, яких пошукати. І я мала чудовий план, як помститися йому за мою матір.

– В якому сенсі? – розгублено промовив Ростик.

Чоловік зараз усвідомив, що цей день однозначно закінчиться для нього великою п’янкою, тому що все його життя загрожує зараз виявитися суцільною фікцією, де всі знають правду, а він один живе у незнанні. Мабуть, здорово всі посміялися з нього!

– При такому повороті подій я хочу заручитися твоєю підтримкою, – прямо сказала Еля, наливаючи каву в чашки і сідаючи навпроти. – Я хотіла діяти сама. Але навіть краще. Твій батько вбив мою маму, коли вона відмовилася переспати з ним. Звик брати все без дозволу, а тут отримав відсіч, скотина... – зло промовила дівчина, втупившись поглядом у свою чашку. – Я повернулася додому з універу, а мама... Загалом єдине, що вона змогла сказати мені перед смертю, були ім’я та прізвище твого батька. Та і я бачила, як він виходив із нашого будинку. Задоволений. Лікарі сказали, що перед смертю її зґвалтували.

Повисла мертва тиша. Ростик зробив глибокий вдих, відмовляючись, як і раніше, вірити в почуте. Однак підсвідомість уперто твердила, що все так і було, їй нема чого брехати. Та й він сам розумів десь у глибині душі, що батько здатний на багато чого.

– Сашко сказав тобі правду. Це він звів зі світу його матір. Весь його капітал тримався на інвестиціях дружини. Перспективної, успішної, унікальної скрипачки. Вона залишилася сама з малюком на руках. Чоловік був військовим, загинув. За рік вийшла заміж за твого батька. Куди вже твоя мама зникла, я не знаю, вибач. Але молодий вдівець з дитиною, на рік старшою за її сина, успішно одружився. А потім почав підтравлювати дружину, коли вона відмовилася переписати все на нього, розкусивши його плани та піклуючись про майбутнє сина. У Олександра доказів немає. Вони є у мене. І я віддам їх Сашку.

– Навіщо це тобі? – здивовано промовив Ростик охриплим голосом.

– По-перше, я люблю Сашка, – вона з викликом глянула на чоловіка. – По-друге, він допоможе мені покарати вбивцю моєї матері. Можливо, тоді мені перестануть снитися ці кошмари...

Дівчина опустила голову, поринаючи у свої переживання. Але швидко опанувала себе.

– Ну а по-третє, – усміхнулася вона, – я розумію, яку долю у всьому цьому приготував мені Андрій Єгорович.

– Про що ти?

– Коханка, про яку він говорив, це я. Хіба ти не зрозумів?

– Ти спиш із моїм батьком?! – гнівно вигукнув Ростислав.

Ельвіра засміялася, дзвінко й легко.

– З глузду з’їхав! Звісно, ні. Але він пропонував мені більш вигідну пропозицію, і не раз. Адже він вважав, що я клюнула на тебе через гроші.

– А це не так?

Ростик завмер в очікуванні відповіді. Чомусь зараз це здавалося йому архіважливим.

Еля засмутилася, винувато глянула йому в очі.

– Ти сподобався мені. Але ми зустрілися невипадково. Я шукала твого батька і спосіб підібратися до нього, довести його провину. Бо у поліції мені ніхто не вірив. Мені взагалі ніхто не вірив. Або вірили, але боялися йти проти. А потім приїхав твій брат, і я зрозуміла, що...

Ростик похмуро схилив голову.

– Не треба, я зрозумів.

– А чого, власне, ти засмучуєшся, якщо й сам не палав до мене коханням? – раптом розлютилася Ельвіра. – Ти що, чекав, що я завжди бігатиму за тобою відданою собачкою?

– Еля...

– Все, цю тему закрили. Принаймні, поки що, – уже більш лагідно промовила вона, помічаючи його розгублений погляд. – Зараз головне – здобути більше доказів та знайти можливість передати їх Саші. Ця квартира тільки моя, на моє справжнє ім’я. Телефон купувала сама. Його не відстежують. Твій з одного разу навряд чи засічуть. А на моєму стільки брязкалець, що навіть після конфіскації майна ми будемо забезпечені.

Ростик з недовір’ям глянув на дружину.

– Я не піду проти свого батька, – пригнічено промовив він.

Вимовлене нею «ми», звісно, дало надію чоловікові. Але зрадити батька, хоч би яким він був... Це неймовірно. Крім того, всі вони можуть помилятися у своїх висновках або навіть обмовити його з якихось своїх прихованих мотивів.

– Він же – чудовисько! Ти не розумієш? Він нас усіх вб’є і не помітить! Навіть бровою не поведе, віддаючи такий наказ!

– Мені здається, ти перебільшуєш, – невпевнено заперечив чоловік.

Ельвіра знесилено опустила голову на руки. Аргументи закінчилися, а чоловік залишався непробивним кретином, відданим справжньому монстру. Невже вона так помилялася в ньому?

– Ростику, коли ми познайомилися, – вона підвела голову і поглянула на нього з непідробною ніжністю, – ти був таким світлим і добрим хлопцем. Навіть жартував над братом інакше, незлобно чи що. І Сашко... Він завжди намагався підтримати тебе, незважаючи ні на що. Я розумію, що ніколи не буду з ним. Він не пробачить і не зрозуміє мене. Та й Варю цю він любить і боротиметься за неї. Але ми з тобою... Ми можемо спробувати почати спочатку, коли переможемо й опинимося в безпеці.

Ростислав почувався загнаним кроликом. Він нічого не розумів і не хотів більше чути. Так страшенно захотілося, щоб мама (тепер він знав, що тільки Сашкова мама) почитала йому на ніч, підіткнула ковдру і поцілувала в лоба, тепло посміхаючись.

Він уже прийняв рішення, дивлячись в очі Ельвірі, і бачив у них свій порятунок та втіху, але ще не міг собі в цьому зізнатися.

Еля плавною ходою попрямувала до нього, піднялася на носочках і потяглася поцілувати колись дорогу їй людину.

– Не роби так з нами, дай нам шанс, – йому в губи прошепотіла вона.

Ростик застогнав від солодкої муки, міцно обійняв її, жадібно відповідаючи на поцілунок, що обіцяв незабутнє продовження.