Глава 11

Ельвіра діловито дістала з ридикюля навушники, вставила їх у роз’єм айфона. Один із діамантів на зворотному боці пристрою боляче дряпнув долоню. Еля з майже мазохістськимзадоволенням усміхнулася. Знала, що один із каменів гострий, і навмисно не віддавала майстру як нагадування про небезпеку розкоші.

Упевнено вставила один навушник собі у вухо, другий – ошелешеному чоловікові, який не зводив з неї зацікавлених очей.

– Пританцьовуй, – тихо скомандувала вона, розгубивши звичні їй примхливі інтонації.

Він підняв брови, але не послухатися чомусь не зміг. Слухняно зображаючи прослуховування попси, рухався в незрозумілому навіть самому собі ритмі, з жахом вслухаючись у слова батька. «…Коли я телефоную, треба відповідати одразу… Ніколи не дзвоню через дрібниці. А ти забув, хто тебе посадив на це місце?»

– Ти що?.. – запитання повисло у повітрі.

Ростик захоплено дивився на дружину, яка, очевидно, встановила у них вдома прослуховування. Так ось як вона вираховувала його коханок!

Ельвіра приклала палець до губ і почала звиватися перед ним, ніби намагалася спокусити танцем. Він зачаровано стежив за її діями, коли під’їхало таксі.

Водій приспустив окуляри на ніс, свиснувши від побаченого. Ростику вперше в житті захотілося врізати комусь по морді за те, що вирячився на його дружину.

Штовхнувши чоловіка на заднє сидіння, Еля сіла поруч, для переконливості ковтнула коньяку. Скривилася. Полізла цілуватися.

Ростик остовпіло спостерігав за тим, що відбувається, ніби збоку. В її очах не було ні краплі пристрасті, сп’яніння чи добре знайомого йому кокетства, від якого його зазвичай нудило. Молода жінка зосереджено слухала те, від чого в нього самого в жилах стигла кров. «Пацана ліквідувати, якщо не зрозуміє перше попередження. Ні, не до церемоній. Тихо і без галасу. Дівча не чіпайте поки, я перевірю заповіт. Молода дружина – не найгірший варіант. Коханку до неї в комплект я вже наглянув».

Молоді люди уявили, як Андрій Єгорович скривив губи у цинічній посмішці. Він ще щось казав, але Ельвіра витягла навушники і сховала їх у ридикюль. Назвала водієві незнайому адресу.

Ростик їхав мовчки. Еля, навпаки, базікала невгаваючи. Водій витріщався голодними очима в глибокий виріз її сукні, що швидше відкриває, ніж приховує її привабливе тіло.

Вийшли з машини перед простеньким будинком. Ельвіра, сунувши зім’яту банкноту таксисту, весело помахала йому на прощання і шмигнула в під’їзд. Ростислав слідом.

– Де ми? – спитав чоловік, не розуміючи, чому вони нікуди не йдуть, а стоять біля дверей як приклеєні.

– Почекай, – шикнула дівчина, припавши поглядом до замкової щілини так, що сам Ростик задивився на її ідеальної форми сідниці та довгі ноги, відчуваючи, як у ньому наростає бажання. – Не дивись так, – хмикнула вона не обертаючись. – Тобі це все одно не світить. Все, йдемо.

Потягла його за руку, повела до зупинки, наче добре знала цей район.

– Елю, що за шпигунські пристрасті? – обурився Ростик, але отримав у відповідь настільки сердитий погляд, що відразу замовк.

Вони проїхали кілька зупинок автобусом. Він розглядав пасажирів із такою цікавістю, як розглядає дослідник своїх піддослідних. Запах несвіжих тіл, втомлені відчужені обличчя заважали йому насолоджуватися поїздкою. Він навіть подумав, що надто багато випив, його розвезло і тепер ввижається якийсь зомбі-апокаліпсис.

Коли вони вивалилися з переповненого автобуса, чоловік зміг нарешті вдихнути на повні груди. Зрозумів, що запитання все ще краще не ставити, і заінтриговано йшов поруч із Ельвірою, яка зосереджено мовчала.

Вони зупинилися перед старою, але доглянутою п’ятиповерховою будівлею. Еля приклала ключ-магніт до домофону й увійшла.

– Ти йдеш? – здивовано запитала вона обернувшись.

Ростик кивнув і квапливо ввійшов за нею.

Сходинки. Двері. Видно, добре знайома їй квартира.

Тільки тут вона дозволила собі розслабитись. Відкинула остогидлі туфлі, на ходу стягнула через голову тісне плаття, ліфчик пуш-ап. Ростик відчув нову хвилю бажання. Смикнувся до неї, розцінивши дії як запрошення до сексу, але вона зачинила двері до спальні прямо перед його носом.

Притулившись до прохолодної деревини дверей,видихнула з полегшенням. Ще трохи – і все скінчиться.

Сівши перед трюмо, болісно скривилася, знімаючи накладні губи. «Невже можна з доброї волі так спотворити себе», – подумала Еля.

Скуйовдила волосся, насолоджуючись відчуттям звільнення коренів від жорсткої укладки. Витягла зі старенького комода потерті джинси і футболку на розмір більше. Подивилася в дзеркало і задоволенопосміхнулася. Так, хай вже не жагуча красуня, зате все своє і справжнє. Шкода, що відпочинок поки що ненадовго.

Вийшла до чоловіка, передбачаючи його реакцію.

Ростик ошелешено дивився на миловидну дівчину в простенькому одязі, яка стоїть перед ним.

– Еля? – здивовано спитав він і відступив на крок.

Він почувався втомленим і розгубленим. Занадто багато за день метаморфоз. Боявся, що психіка просто не витримає. А колись він саме в цю дівчину і закохався. Чарівну і скромну, веселу йлегку, справжню. Зголоднівши по щирості, він пив її, як нектар, і не міг насититися. Коли ж почалося її перетворення на те стерво, яке він не впізнавав,але при цьому називав своєю дружиною?