Глава 10

Тільки-но за Олександром зачинилися двері, як Андрій Єгорович потягнувся за телефоном.

– Тату, що це все означає? – не до кінця усвідомлюючи те, що відбувається, уточнив Ростислав. – Хоч я тобі рідний син? – спробував замаскувати жартом власну розгубленість, тавийшло не дуже вдало.

– Не мели дурниць, – заперечила Ельвіра, побоюючись войовничого настрою свекра.

Чоловік невдоволено насупився, але сперечатися не став. Натомість з осторогою потягнувся за документом, що залишився на столі для ознайомлення.

Сьогодні Сашко був зовсім іншим. Непокірним, сильним, впевненим у собі. Такого хотілося б назвати братом. Але, за дивними законами Всесвіту, саме сьогодні виявилося, що вони один одному ніхто. Іронія долі, не інакше. Ростик сумно посміхнувся, тупо дивлячись на формулювання «З імовірністю 99,9% родинного зв’язку не мають».

Батько все життя намагався зламати, підім’яти Сашка під себе. А той наче й не сперечався, але й не підкорився. Але чоловік звик до такої обстановки, став несвідомо наслідувати батька і теж заклював молодшого брата, при цьому відчуваючи неясну прохолоду до матері. Виявляється, все просто зрозуміло. Усі вони один одному чужі. Вони з батьком окремо, Сашко із матір’ю окремо.

Ростик відчув себе негідником. А ця тендітна і ніжна жінка жодного разу не дорікнула йому в холодності, ніяк не дала зрозуміти, що він їй не син.

Він схопився за голову, схиляючи її до колін. Ним заволодів гострий напад сорому.

– Тільки не треба шекспірівських пристрастей, – гидливо скривився батько.

Він зателефонував комусь, але абонент не відповідав. В очікуванні дзвінка у відповідь нарешті помітив душевні муки свого сина.

– Чому ти не сказав мені? – підняв Ростислав голову, і Ельвіра побачила сльози в його очах.

– Навіщо? – знизав плечима Андрій Єгорович. – Якщо ти із задоволенням «травив» своїх, отже, все одно із червоточиною. Так і чужих прийняв би.

«Адже він має рацію», – з жахом усвідомив син.

Молодий чоловік підвівся з місця і, нічого навколо не помічаючи, побрів у напрямку бару.

– Не смій напиватися! – рикнув батько, безпорадно споглядаючи крах своєї родини. – Завтра маємо важливу зустріч.

Думки його вже гарячково закрутилися у пошуках вигідного рішення. Батьку Христини він скаже, що аудіо – фальсифікація, щоб розладити їхні плани. Одружити з Христиною можна і Ростислава. А Ельвіра? Її можна заткнути хабарем, прибрати з дороги або... Він окинув точену фігурку оцінювальним поглядом... Ще й сам не старий. Підстеле під себе, щоб мовчала. Прибрати завжди встигне.

Дівчина прочитала в його погляді небезпеку, що насувається, і відразу поспішила ретируватися.

– Догляну за Ростиком, – безладно пробурмотіла вона, пробкою вилітаючи з кімнати.

Чоловіка вдалося наздогнати на сходовому майданчику. Він неквапливо спускався сходами, постійно зупиняючись, щоб відпити з горла дорогий коньяк.

Еля співчутливо хмикнула. Оцінила відстань між ними, поспішно стягнула туфлі на високих підборах, боячись у такому взутті зламати собі шию.

Нагнала свого благовірного і зупинилася перед ним, перегороджуючи дорогу. Ростик здивовано глянув на неї зверху вниз.

– Що, ти мені теж насправді не дружина? – посміхнувся чоловік.

– Що ти дурня з себе клеїш! – сердито зашипіла Ельвіра, відбираючи у нього пляшку і з побоюванням поглядаючи на квартиру. – Нам треба серйозно поговорити.

Ростислав здивовано ікнув і зібрався сісти прямо на сходах, але усвідомив, що місце не надто підходяще для їхньої розмови, і потягнувся докишені штанів у пошуках ключів від машини.

– Ні! Я сама сяду за кермо. Не вистачало ще нам убитися через твою дурість. А ще краще... Ану ходімо!

Вона змовницьки підморгнула чоловікові і впевнено потягла його за собою.

Ростислав слухняно йшов слідом, з подивом спостерігаючи за змінами, що відбулися в дружині. Дивно, але без цих убивчих підборів вона не здається такою легкодоступною. І хода в неї цілком жіночна, а не вульгарна. Здається, пити більше не слід, бо ще, чого доброго, виявить, що кохає її. Він іронічно посміхнувся і попрямував до виходу, слухаючи, як Еля майже пошепки викликає на їхню адресу таксі.