Глава 9

Від природи Олександр був проникливим і добре знався на людях, тонко відчуваючи, чого від них чекати. Але зараз він був у відчаї від своєї рідні. Міцно стиснувши щелепи, чоловік дивився Варварі вслід.

Він міг би зараз наздогнати її, вислухати та втішити. Адже жодної секунди не сумнівався в її невинності, знаючи характер коханої і чудово вивчивши нутро цього зміїного притулку. Мабуть, збирали отруту до його приїзду.

Але піти не можна. По-перше, це буде розцінено як втечу, слабкість. По-друге, він має захистити честь коханої.

Він повільно обернувся до родичів. Ельвіра принишкла від його погляду, що метав грім і блискавку.

– О-о-о! – задоволено простяг батько. – Ось і наше вовченя повернулося. Не трудись свердлити мене поглядом з-під лоба.

Він спокійно пройшов до відчинених дверей, що вели на терасу, закурив, з насолодою випускаючи кільця диму.

– Отже, ця дівчина і є твоя кохана?

– За яким правом ви так поводитесь? – ледь не виплюнув Сашко, звертаючись до білявки та брата, але не зводячи настороженого погляду з батька.

У такі хвилини він був особливо радий, що після п’ятого року музичної школи знайшов у собі сили порушити дане мамі слово, утікаючи через чорний хід на заняття боксом. Свого часу довелося взяти участь і в боях без правил. Але тепер він упевнений, що ніхто не посміє його образити.

Ось тільки душу захищати так само вправно він все ще не навчився і залишався досить уразливим для тих, хто хотів уразити.

– Тихіше… – буркнув Ростик.

Однак без особливого ентузіазму. Одружившись з «обкладинкою», він незабаром пошкодував про це. Але позбутися реп’яха, який намертво вчепився в його гаманець, ніяк не міг без шкоди для сімейного капіталу. Отже, змушений був зовні підтримувати дружину. Намагаючись втішитися, брат час від часу заводив легкі романи.

Невже це правда і Варя?..

– Бачу на твоєму обличчі проблиски усвідомлення, – зі злорадною усмішкою підсумував Ростислав. – Радий, що ти зрозумів.

Ельвіра, похитуючи стегнами, пропливла до бару, кинувши масний погляд на пригніченого Сашка.

– Якщо хочеш, можемо нею ділитися один з одним, – глузливо прошепотів брат, сподіваючись, що Еля його не почує.

Сашко в безсилій злості стиснув кулаки.

– Діли свою підстилку з ким хочеш, а мою жінку чіпати не смій, – твердо промовив він.

Брат відсахнувся, обличчя його стало серйозним, враз втрачаючи привабливість і набувши жорстких рис. Ділити дружину з іншими він би й радий, аби відстала. Але Сашко ніколи раніше не виявляв такої твердості перед старшими в сім’ї. Так, не давав гнобити себе, коли подорослішав. Але й відсічі жорсткої не давав.

– Ти думаєш, що можеш собі дозволити таку поведінку? Вирішив, що втік якомога далі та тепер став незалежним? Сисунець! – батько гучно стукнув долонею по підвіконню.

На стику з вікном поповзла змійкою крихітна тріщина.

– Між іншим, я застала їх у нашому ліжку, – потягуючи коктейль, процвірінькала Ельвіра. – Мені довелося купувати нове ліжко, – вона гидливо зморщила носа. – Все провіялося цією простолюдинкою.

– Згадай, на якому смітнику тебе знайшов Ростислав, і займи чимось свого рота. На свій розсуд!.. – не витримавши, гаркнув Сашко, навіть не повертаючись до неї обличчям.

Еля почервоніла від злості, але помітивши настрій свекра, змовчала. Насувалися грозові хмари. А сердити його їй невигідно. Якщо все вдасться, вона зможе легко поміняти Ростика на давно бажаного і завжди недоступного для неї Сашка. Отоді вона відіграється.

Однак наступного моменту дівчина широко відкрила рота від подиву, почувши слова глави сімейства.

– Твій від’їзд нічого не змінює. Твої заняття боксом, до речі, теж, – він задоволено примружився, спостерігаючи, як син змінюється в лиці. – Невже ти думав, що щось може бути таємницею для мене? Смішно. Ти одружишся з Христиною, і на цьому крапка. Інакше втратиш спадок і...

– Я відмовляюся від нього, – твердо і чітко відповів Сашко, чи не вперше у житті дозволяючи собі перебити домашнього тирана.

– Сподіваєшся на свій бізнес? – реготнув батько, але в його голосі почулося занепокоєння. – Чи хочеш відсудити свою частку? Думаєш, став дуже грамотним юристом? Моя зграя фахівців...

– Я ніколи не претендував на ці гроші, – Сашко сановито усівся на стільці, ще раз демонструючи свою незалежність і зневагу до обридлого сімейного устрою. – До того ж ми знаємо, що це гроші моєї матері. Без неї ти ніколи не збудував би свою імперію, чи не так?

– Як ти смієш!

– Ще і як смію! – тепер уже Сашко стукнув кулаком по столу так, що прилади підстрибнули, брязнули злякано, одночасно з Ельвірою.

– Твоя скрипачка зовсім не тямила у справжніх ділах!

Батько загасив сигару, майже розчавивши її в попільничці, грізно зиркнув на непокірного сина.

– Це її гонорари за концерти були твоїм стартовим капіталом. Складали увесь твій капітал, доки ти не пішов на махінації.

Атмосфера розпалювалася до краю, але ніхто з присутніх не бажав залишати поле бою.

– Я знаю, як померла моя мама… – вкрадливо сказав Сашко.

Судячи з того, як заходили жовна на обличчі батька, блеф потрапив у точку.

Олександр не знав напевно, не мав доказів, але відчував, розумів, аналізував. І якщо вірно потрапив у ціль, то неодмінно докопається до істини у заданому напрямку. Адже це його фінансову документацію здобули йому друзі та перечитувала Варя у пошуках махінацій. Навіть якщо він не знайде доказів провини цієї людини у смерті матері, то посадить за іншою статтею.

– Ти брешеш, – не надто впевнено заперечив батько, обережно намацуючи ґрунт.

Як досвідчений ділок, він не міг повірити, що десь упустив і став уразливим.

– Батьку, про що він говорить?

– Я говорю про те, що знаю, яку саме участь брав твій батько у смерті моєї матері.

– Він такий же мій, як і твій, – пирхнув Ростислав, за звичкою сперечаючись із молодшим братом.

– А ось тут ти помиляєшся! – Сашко задоволено усміхнувся, спостерігаючи за крахом зміїного королівства.

І тут він мав незаперечні докази. Молодий чоловік неквапно відкрив портфель із паперами і поклав на стіл документ.

– Це, звісно, копія. Оригінал чекає на мене в надійному місці. А в разі моєї раптової… – він хмикнув, – смерті буде оприлюднений, викличе галас, добряче зіпсувавши репутацію сімейства і назавжди поховавши репутацію компанії. Крім того, я взяв прізвище матері. Весь бізнес був оформлений на неї. Він плавно перетече до мене. А за моїм заповітом – до Варвари, якщо щось піде не так. Це тест ДНК. Але ж нам з тобою він і не потрібен, батьку, – він особливо наголосив на останньому слові. – Ми обидва з тобою знаємо, що трапилося з моїм справжнім батьком… Це дозволило тобі одружитися з мамою і всиновити мене.

– Спритно ж ти! – з відвертим захопленням присвиснув брат.

– Що ти хочеш? – уточнив батько.

Чудово, розпочався торг. Отже, він клюнув. Решта – справа техніки.

– Свободу. Я хочу свободу від усієї вашої сім’ї. Ти підпишеш необхідні документи, які гарантують безпеку мою та близьких мені людей. А я не відбиратиму у тебе мамин капітал, без якого вся твоя імперія впаде, як картковий будиночок.

У кімнаті повисла напружена тиша. Нарешті глава сімейства задумливо посміхнувся.

– Адже земля кругла, синку. А в мене так багато друзів... Жоден документ не зможе гарантувати тобі, що комусь із них не сподобається твоя контора, твоя дружина, машина чи твій дім... З іншого боку, Христина та злиття капіталів. Потім ми разом приберемо з шахівниці її батька – і вся імперія належатиме тільки нам двом. Заманливо, чи не так?

– Батьку?.. – збентежено вклинився Ростислав, не усвідомлюючи, яке місце у цьому плані відведено йому.

Ельвіра, нічого не розуміючи, переводила погляд з одного чоловіка на іншого. Здається, запахло смаженим.

– Та тобі й екскаватор не потрібен, – весело хмикнув Сашко, вдивляючись у смартфон. – Так уміло яму копати собі тільки ти вмієш.

Чоловік помітно напружився.

– Цей запис щойно відлетів на пошту батька Христини. Думаю, він теж захоче зіграти цю партію в шахи з тобою. А мої умови залишаються незмінними...

Сашко неквапом підвівся з місця і попрямував до виходу. Вже біля порога обернувся.

– Я обіцяв мамі не порушувати усталений устрій і ніколи раніше не порушував даної їй обіцянки. Вона до останнього дня вірила, що з цього лайна можна зліпити справжню родину. Але з гнилих яблук компот не зварити, – він сумно посміхнувся. – Хай щастить.