Омана

38. Смуток.

Здається. Здається ще ніколи у своєму сірому, одноманітному, сповненому нудьги, розміреному житті я не почувався таким жахливо самотнім, непотрібним нікому і покинутим усіма, як сьогодні. Відчайдушний пошук найважливішої Істини, скоріш за все, у результаті завершиться просто Нічим. З небес періщили потоки літнього, але холодного дощу й неначе сльози стікали по моєму обличчю, а діряві мешти були уже повні води, оскільки я чалапав домів по калабанях навпростець. 'Чоловіки не плачуть' - так нас вчать і вчили, але гірко плакала пошарпана невидима душа, яка прагнула раз і назавжди вирватись з полону, але якась Сила утримувала її. І Її теж. І мене, напевно також. Геть забув купити собі питної води, щоб зітерти із смакових рецепторів специфічно-гіркуватий присмак смачного крафтового пива із екстраординарною назвою 'Матюки'. Думаю, завтра дізнаюсь чому так нарекли. Змокнувши аж до останньої нитки трусів і зарахувавши це до вечірнього душу, ліг, скрутившись у клубочок, як кіт, під теплою ковдрою, у ліжко та марно пробував вигнати з думок мелодії гучної музики галасливого пабу. Засинаючи згадав, що собака так й не повернувся додому, і що ж це з ним таке?, дивина та й годі. Все буде добре, знаю.

Я просто зачекаю...

Faust

Подобається

#1979 в Містика/Жахи
#2454 в Детектив/Трилер
#995 в Детектив

У тексті є: мозок, думки, дуалізм

Відредаговано: 17.04.2020

Додати до бібліотеки

Поскаржитись