37. Фортуна.

Фатально не щастило з самісінького ранку. Спочатку порізався канцелярським ножом, яким чомусь вирішив вкраяти шматочок ковбаски і то не для себе, а для чотирилапого. У парк вийшов із неодягненою лисиною, яка від пекучих променів сонця згоріла і шкіра надвечір пекла пекельним полум'ям, вуха почервоніли, і шия теж. Під час гри з Марком у 'принеси палку' глибоко загнав собі скалку, яку потім довго витягував тупою циганською голкою та пінцетом, кривлячи мармизу від гострого болю. А, і ще, у зап’ясток вжалила бджола, навіть не думав, що це таке чутливе місце, яке алергічно відреагувало на отруту почервонінням та утворенням набряку. Пам'ятаю, як на мене здивовано оглядалися випадкові перехожі, коли я несамовито махав увсебіч палкою, щоб відігнати нахабну комаху, а згодом просто дивився, як бджола вивільняється від власних нутрощів і залишає їх разом із гарпунним жалом. І ще отой старий дідок із покрученою дерев’яною гарагулькою, що спершись на неї, сидів собі на лаві в парку і, дивлячись на дикі танці з атакуючою мене бджолою, крутив своїм, таким же покрученим, як його ціпок, від артриту пальцем біля скроні та усміхався у сиві вуса. А далі - то взагалі 'невезуха'. Виходимо ми, значить з парку, пес мій виривається і біжить через дорогу, швора волочиться за ним і звивається, наче то і не повідець, а другий хвіст. По дорозі в цей час йшла якась довжелезна процесія, певно з нагоди якогось чергового нудного релігійного свята. Я зупинився і крізь майоріння постатей перед очима побачив на протилежній стороні вулиці її, на мене вона не звернула жодної уваги і чухала за вухом Марка. Зрадник ж ти, ковбасний. Неначе сильний потік гірської річки цей натовп людей поніс мене за собою. Я знову гірко помилився, це буде не сьогодні.

І як тепер не вірити у долю..?