Друге слово записки, про яку усі уже встигли забути, постійно переслідувало мене і завжди було в оперативній пам'яті свідомості і підсвідомості. Це був і номер маршруту того самого старого трамваю, який постійно торохкотів своїми старими трухлявими кістками під вікнами моєї квартири за #9. І багато чого іншого. Та й вам також дуже добре відомо і про дев'ять симфоній Бетховена, і про дев'ять кіл пекла Данте, і про дев'ять життів кішки, дев'ять місяців для народження нової особистості, дев'ять муз Еллади, дев'ять плодів Святого Духа, дев'ять янгольських чинів. Ну може щось й забув та й не згадав, а може й взагалі не знав. Це зараз не важливо, хто захоче - погуглить. Отже. Думки про магічні властивості чисел перервало усвідомлення потреби нарешті придбати зручну кобуру, бо моя дивна хода якомусь гіпотетичному сторонньому спостерігачу напевно нагадувала незграбне пересування пінгвіна по слизькому льодовику. Вечоріло. Марка я так і не зустрів. Як ніколи, зовсім незвично для мене, плану дій зовсім не було. Я плив за течією і зовсім не заважав рухові галактики у нібито безмежному всесвіті.
І тут мене накрило...