Омана

31. Спека.

31 липня був неймовірно спекотним днем. Повітря було немов кисіль і люди ледве могли у ньому пересуватися. Вони повільно сновигали по місту, а я спостерігав за ними увесь день, знову сидячи на балконі. Я почувався геть розчавленим, моя голова була важка, як пудова гиря. І ще. Кудись зник мій собака. Та й я сам, ніяк не міг згадати, як саме і коли прийшов додому. Думки ніяк не впорядковувалися, як у кубику Рубика, не складалася остання його жовта сторона. Так. Само собою нічого не вирішиться. Необхідно діяти. Подолавши силу тяжіння планети я піднявся на дах будинку, притулив до очей бінокль і продовжив уважно вивчати той клятий будинок. Я анітрохи не здивувався побачивши біля нього свого Марка. Дурний пес. А може навпаки, розумний, мене шукав і далі шукає. Треба його забрати. Лишень захотів йти по нього, але побачив як Марко підходить до ледь прочиненої брами, і чиясь рука дає собаці якийсь предмет. Марко вхопив його зубами і помчав у мою сторону, але зник із поля зору. Вирішив почекати його на вулиці. А потім. А потім, згадати де я його заховав.

А згадавши, знайти і почистити свій пістолет...

Faust

Подобається

#1963 в Містика/Жахи
#2456 в Детектив/Трилер
#1001 в Детектив

У тексті є: мозок, думки, дуалізм

Відредаговано: 17.04.2020

Додати до бібліотеки

Поскаржитись