Омана
30. Свобода.
Навіть попри те, що мої щойно розплющені очі ще не зовсім встигнули звикнути до тьмяного світла, я чітко побачив її нахилене до мене обличчя, бо воно було так близько, що я відчув її теплий як свіжий літній вітер подих. Вона ніжно взяла мене за руку, не промовивши ані слова. Я встав з ненависного крісла, ледве спинаючись на свої ватяні ноги. І вона повела мене за собою, і я пішов за нею вузьким і довгим, і темним коридором. Я йшов, не дивлячись ні на що, окрім її стрункого і гнучкого стану, не слухаючи незрозумілі мені звуки, які лунали з дверей обабіч коридору. Лише біля одних дверей я відчув різкий, нібито знайомий мені запах, але в той момент не надаючи цьому значення, я йшов далі. В голові знову заворушилися уже застиглі макаронини, шукаючи правильні слова, так і не знаходячи їх. Вона відчинила важку браму так невимушено і легко, нібито це були дверцята мікрохвильовки. І так впевнено вивела мене на вулицю, як би виганяючи мене. Обернувшись, за ті декілька секунд, поки за мною зачинялася важка, чорна брама, я дивився на її гарне обличчя, яке добре освітило ранкове проміння сонця. Я не міг розпізнати жодної емоції на її, як з каменю витесаному обличчі, але її очі. Її очі посміхалися мені, я бачив у них симпатію до себе, харизму, поки що незрозумілу мені.
І німе прохання допомоги...
#1983 в Містика/Жахи
#2462 в Детектив/Трилер
#998 в Детектив
Відредаговано: 17.04.2020
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
