Питання, що пролунало, як неочікуваний грім без блискавки серед безхмарного і ясного неба, на яке у мене не було чіткої та впевненої відповіді, спочатку трохи здивувало мене, однак, водночас подіяло на мене, немов великий ковток енергетика. І я почав гарячково думати, згадувати. Так. Так, це третє слово, значення якого я не знайшов тоді у бібліотеці, бо відволікся, слово із записки з дверей моєї квартири, записки, яка ще й досі була у кишені. Нарешті, нарешті хоч щось логічне у цій усій дивній історії, хоч щось, що можна проаналізувати. Я ніби внутрішньо ожив, хоча ззовні більше здавалося, що я перебуваю у стані заціпеніння і зовсім не реагую на будь-які подразники. Зрозумів, що залишився на самоті у приміщенні.
Згадав, що найбільше з них усіх, мені подобався Прометей...