Первісний та дикий жах опанував мене і скував руки й ноги міцними та нерозривними ланцюгами. На чолі з'явилися дрібні крапельки холодного поту. Ніби оповиті мотузками, стиснуті груди щосили намагалися забезпечити киснем легені. Зіниці шалено розширились настільки, що почав розрізняти у темряві щось. Що це? Панічна атака? Інстинкт самозбереження? Організм усім своїм єством приготувався до опору, адреналін аж іскрився на кінчиках пальців, стрілка барометру сигналізувала про неминучий вибух. Глибокий вдих. Плин часу ніби уповільнився.
Але. Нічого. Зовсім. Не. Відбувалося...