Десь близько тижня тому, розклеїв у своєму районі оголошення десь такого змісту. 'Шукаю давно загублену другу шкарпетку, такого ж кольору і розміру, та з однаковим візерунком і дірками на п'ятах, може бути і брудною.' За вісім довгих днів так ніхто і не зателефонував, а може й взагалі не читав. І коли вона раптом підійшла до стовпа, освітила екраном телефону жовтий аркуш, перечитала текст двічі, я помітив, як усмішка раптом щезла з її обличчя. По всьому моєму тілу почали швидко туди-сюди і вгору-вниз хаотично бігати великі чорно-червоні лісові мурахи-ковалі. Я аж затримав подих, тому що краля набрала цифри номеру телефону і натиснула кнопку виклику.
Ну чому, чому саме сьогодні я вирішив пожити без телефону?...