Вона була одягнена у бузкового кольору сукню та тримала у правій руці пурпуровий капелюшок. І так елегантно і вишукано виходила з будинку, що я не міг поворушитися і сидів, роззявивши від подиву рота та дивився на неї не відводячи погляду. Вечірній і теплий вітерець ніжно куйовдив її хвилясте та світле волосся. Зробила три кроки у мій бік, але мене зовсім не помітила, подивилася на небо, на якому уже ледь-ледь виднівся молодий місяць, світло якого добре освітило її прекрасне та усміхнене обличчя. Озирнулася увсебіч нібито шукаючи когось чи щось. Можливо. Ні. Не думаю. Або. Спробувати? Не зараз. От дурень. Струсонув головою щоб зайві і не потрібні у цю мить думки вилетіли через вуха та зосередився на іншому. Хтось сторонній міг би подумати, що саме її неповторна краса так мене вразила, ну це теж, але більше те, що вона тримала у лівій руці.
Це була та клята чорна куртка без капюшона…