Саме таким було перше слово, нашкрябане олівцем у записці. Куди, від кого? Подумав я. Аж таких відвертих ворогів немає, та й в принципі нікого особливо не боюся. А-а, хіба що від самого себе, посміхнувся, однак одразу зрозумів, що це зовсім не смішно. Невже, саме це мав на увазі, той, хто це писав. І куди. Немає куди тікати. Зовсім незрозуміло. Під час цих роздумів спостерігав, як люди дійсно ніби кудись і від когось утікають. Хтось повільно крокує по бруківці, хтось захекано доганяє маршрутівку, а хтось дивиться на світлофор, ніби у ньому увесь сенс нікчемного життя.
Ні, тікати не буду, навіть від себе…