Розділ 7: "Пробудження древніх"

Кораблі "КсеноТеку" нависли над Серцем біома, наче зграя хижих птахів. Їхні корпуси, вкриті чорною абсорбуючою бронею, зливались із космічною пітьмою, лише ала маркіровка на бортах видавала їхню присутність. Рон стояв на містку викраденого корвету, стискаючи в руці голограму тактичної карти. Мітка на його зап'ясті пульсувала у такт Серця - воно билося тривожно, ніби передчуттю бурі.

"Вони блокують усі підходи", - озвучила Омі, її голос лунав із динаміків, поки фізичне тіло перебувало в Ядрі, зміцнюючи захист. "Але є слабке місце в їхній формації."

"Слабке місце?" - Рон збільшив ділянку карти. "Це ж вантажний відсік. Там..."

"Там знаходяться контейнери з антиматерією", - докінчила за нього Омі. "Вибух порушить їхній стрій."

Лена, що сиділа біля панелі управління, нервово провела рукою по обличчю. Її халат був забруднений машинним маслом, а під очима темніли синці.

"Це божевілля. Один невдалий постріл - і нас рознесе разом із ними."

"Божевілля - це їхня спеціалізація", - у каюту увійшла постать у пошарпаній броні. Це був Грук, механік із станції "Люменіс". Він кивнув на екран. "Але в мене є іграшка, яка допоможе."

Він поклав на стіл пристрій, схожий на шматок плазмового різака.

"ЕМ-бомба. Одного заряду вистачить, щоб викликати збій у їхніх системах на 30 секунд."

Рон підняв брову:

"І звідки в тебе таке?"

"Не питай", - усміхнувся Грук. "Довелося згадати старі борги."

Атака

Корабель рвонув вперед, ковзаючи між променями «КсеноТеку». Омі, підключена до систем корабля, вела їх зигзагами, наче передбачаючи кожен постріл. Рон стискав рукоятки крісла, відчуваючи, як мітка на руці палає — біом ділився з ним своїм болем.

— Наближаємось до цілі, — голос Омі здригнувся. — Готуйте ЕМ-заряд.

Грук крутив прилад, на лобі виступив піт:
— Заряд готовий. Залишилось 10 секунд до дистанційного підриву.
— Омі, пригвозди їх! — вигукнув Рон.

Корвет різко розвернувся, випустивши торпеду з ЕМ-зарядом. На мить космос осяявся блакитним сяйвом, і кораблі «КсеноТеку» завмерли, системи відключились.

— Тепер! — Рон натиснув на спуск.

Заряд пройшов крізь вантажний відсік. Спалах антиматерії осліпив датчики, а ударна хвиля розкидала кораблі, немарно іграшки.

— Прорив! — Лена скрикнула. — Летимо до Серця!

Серце біома

Ядро біома пульсувало тривожно. Його структури, зазвичай осяяні золотим сяйвом, тепер мерехтіли багряним. Омі в людській подобі стояла в епіцентрі, її долоні занурені у потік даних. Навколо в'юнились дисденти — тіні з палаючими червоними очима, що намагалися прорвати бар'єр.

"Вони стали сильніші", — ледве чутно промовила вона, коли Рон переступив поріг зали. "КсеноТек підсилив їх."

Рон наблизився, торкнувшись її плеча. Мітка на його руці синхронізувалася з ритмом Ядра.
"Ми впораємось. Разом."

Омі кивнула — і їх свідомості злилися наново. Рон знову відчув себе частиною цілого — мільйони голосів, емоцій, спогадів. Він побачив, як дисденти, живлячись технологіями КсеноТеку, перетворюються на потвор із коду та плоті.

"Вони прагнуть знищити зв'язок із людьми", — озвучила Омі в його свідомості. "Але існує інший шлях."

Вона відкрила йому візію майбутнього — їхню доньку, що гралася з кристалами біля краю Серця. Кожен жест дитини народжував нові структури світла, а її сміх лунав, наче дзвін кристалів.

"Вона — ключ", — прошепотіла Омі. "Її гібридна сутність здатна об'єднати всіх нас."

Пробудження

"КсеноТек" не здавався. Флагман корпорації, гігантський крейсер "Кіготь", почав бомбардування Серця. Плазмові удари залишали шрами на поверхні Ядра, і надбіом стогнав.

• Ми не встигаємо! - Ліна намагалася стабілізувати системи захисту. - Їхня зброя...
• Ні, - раптом промовила Омі, її голос рознісся луною по залу. - Вони розбудили Його.

Космос схитнувся. З глибин туманності, яку вважали мертвою, вийшла сутність. Її форма змінювалася - то гігантський кристал, то розсип зірок, то давнє дерево, чиї корені пронизували реальність.

• Що це?! - скрикнув Грук.
• Той, хто спостерігав, - відповіла Омі. - Прабатько біомів.

Сутність простягнула "руку" до "Кігтя". Корабель корпорації почав розсипатися, як піщаний замок, а екіпаж застиг у німому жаху. Давня сила говорила без слів, її послання палило свідомість:
"Ви граєте з вогнем, якого не здатні зрозуміти".

Епілог

Рон дивився на уламки флагмана "КсеноТеку", спостерігаючи, як сутність зникає в глибинах космосу. Омі поруч мовчала, її рука в його руці була теплою і майже людською.

• Вона... ця космічна штука... врятувала нас, - сказав Рон. - Але чому?
• Ми - експеримент, - відповіла Омі. - Спроба поєднати два світи. Вона дала нам шанс... але наступний крок за нами.

Омі знову показала Рону образ. Ось вони втрьох. Їхня донька підбігла до них, її очі сяяли, як мініатюрні зірки. У її руці був кристал, народжений із світла та біома.

• Дивись! - вона простягнула його Рону. - Він говорить!

Рон доторкнувся до кристала і почув... музику. Гімн, складений із голосів біома, людей і чогось давнього.

• Схоже, пригоди тільки починаються, - усміхнувся він, беручи доньку на руки.

А десь у далині, за межами галактики, древня сутність спостерігала. І вперше за мільйони років у її безодні свідомості спалахнула іскра... зацікавленості.