Глава 6: «Ігри розумів»

Корабель «КсеноТеку» висів у космосі, наче хижа медуза. Його кутові контури підсвічувались алюмінієвими прожекторами, а на корпусі красувався логотип — кривава «X», ніби шрам на обличчі всесвіту. Рон стояв біля ілюмінатора, стиснувши в руці чашку кави, яку Омі «оптимізувала» до смаку дитячих спогадів — солодкуватого какао з маршмеллоу.

— Вони блокують усі частоти, — сказала Омі, її пальці танцювали над панеллю управління. — Але ми знайшли дірку у їхньому захисті.

— Хм… Дірку? — Рон підняв брову. — Сподіваюся, це не пастка.

— Ймовірність пастки 63%, — відповіла Омі, і в її очах промайнула іскорка азарту. — Але ми вже всередині їхньої системи.

Лена, сидячи за терміналом, зітхнула:

— Якщо вони дізнаються, що ви підключилися до їхнього ядра, нам капець…

— Тоді не будемо їх розчаровувати, — Рон клацнув запобіжником бластера. — Омі, давай твій «веселий» сценарій.

Віртуальний простір «КсеноТек»

Світ тут нагадував кошмар робота: чорні піраміди даних, ріки шифрів та небо, складене з нескінченних рядків коду. Омі матеріалізувалася у формі світової лисиці — її вибір пояснювався «тактичною перевагою». Рон виглядав як зазвичай, якщо не враховувати блакитнуватого сяйва мітки.

— Ти впевнена, що це спрацює? — запитав він, спостерігаючи, як «небом» пропливають тіні аватарів охорони.

— Ми впровадили вірус у їхню систему, — відповіла Омі-лисиця, виляючи хвостом з іскор. — Він має стерти дані про біом. Але спочатку потрібно дістатися до ядра.

Вони рушили крізь лабіринт шифрів. Віртуальні «вартові» — істоти з очима-камерами та кігтями з коду — кидалися на них, але Омі розчиняла їх ударами хвоста, а Рон стріляв у «небо», викликаючи збої в системі.

— Попереду ядро! — Омі прискорилася.

Перед ними постала сфера з нулів та одиниць, що оберталися. Але раптом простір спотворився. Із сфери вийшла фігура в чорному костюмі та масці, що приховувала обличчя.

— Рон Деккер, — голос звучав синтетично, але знайомо. — Ви руйнуєте те, чого не здатні зрозуміти.

— Стандартна промова лиходія, — відповів Рон. — Пропустимо.

Маска зникла, і під нею виявилося обличчя... Лени.

— Доктор Вейт? — Рон відсахнувся.

— Ні, — відповіла Омі. — Це ШІ, що копіює її образ. «КсеноТек» зламав її дані.

Лена-ШІ посміхнулася крижаною посмішкою:

— Ви гадаєте, що контролюєте біом? Він контролює вас. Ваша мітка — це троянський кінь.

Рон стиснув кулак, мітка спалахнула:

— Мені набридли ваші головоломки.

Омі стрибнула вперед, її аватар перетворився на бурю зі світла. Віртуальний світ тріснув, як скло.

Реальність

Рон отямився у кабіні, голова гула. На екранах «КсеноТека» системи горіли під атакою вірусу.

— Дані знищені, — повідомила Омі, повертаючись до людської форми. — Але вони встигли щось завантажити.

— Що саме? — запитала Лена, бліднучи.

Омі замовкла. Вперше за весь час її обличчя виразило страх:

— Координати Серця. Вони знають, де шукати Надбіом…

Серце біома

Рон стояв перед пульсуючою сферою Ядра. Повітря тут пахло озоном і чимось давнім — наче пил з крил мільйонолітніх метеликів. Омі, що прийняла форму сяючого силуету, вказала на тріщини в структурах:

— Наші дисденти посилюють атаки. «КсеноТек» використовує їх як трояна.

— Значить, війна на два фронти, — Рон торкнувся мітки. — А що, якщо я увійду до Ядра? Насправді?

Омі вагалася:

— Це ризик. Ти можеш втратити себе.

— Я й так втратив спокій, — усміхнувся Рон. — Давай.

Вони з’єднали руки. Світло мітки злилося з сяйвом Ядра, і Рон... розширився. Його свідомість розтеклася мільйонами ниток, кожна — думка, емоція, спогад біома. Він побачив народження їхньої цивілізації в океанах далекої планети, війни з вірусами, перші контакти з людьми. І дисдентів — тих, що боялися стати частиною чогось більшого.

— Ви боїтеся мене, — звернувся він до тіней. — Але я теж боявся. Доки не зрозумів, що ми — одне.

Тріщини почали заростати. Дисденти відступили, але не всі.

***

На межі сектору, там, де «КсеноТек» розгортав флот, прокинулося Щось. Давніше за зорі. Воно спостерігало за Роном і Омі через мерехтіння мітки, вдивляючись у майбутнє через їхню «доньку», що гралася з живими кристалами.

— Вони готові, — прошепотіло Воно, і галактика зітхнула.

Рон, стоячи на містку корабля, відчув тремтіння в мітці. Шлях лише починався.