Розділ 5: «Лабораторні щурі»

Повернення на станцію «Люменіс» після бою з рейдерами нагадувало занурення в осине гніздо. Вантажники перешіптувалися, проводжаючи Рона й Омі поглядами, а з динаміків долинали уривки переговорів:
— Кажуть, вона розпалася на мікроби й зібралася назад…
Рон ішов, намагаючись не звертати уваги на шепіт, але Омі, як завжди, аналізувала кожне слово:

— Ймовірність поширення чуток про мою природу — 87%. Це ускладнить взаємодію з екіпажем.
— Розслабся, — Рон жбурнув у смітник порожню банку з-під синтетичної кави. — Людям потрібен час, щоби перестати боятись усього, що рухається без дозволу. Тим більше, прибульців на станції завжди вистачало.

Їх перебив різкий голос:

— Біом? Справжній біом? Це неймовірно!

Докторка Лена Вейт стояла в проході — її лабораторний халат був у плямах незрозумілого походження, а в очах палав вогонь дослідницького азарту. Вона кружляла навколо Омі, як дитина навколо новорічної ялинки:

— Колективний розум, симбіоз, адаптивна морфологія… Ви — досконалі! Можна вас вивчити?

Омі нахилила голову, в її зіницях майнули спалахи внутрішніх дебатів:

— Ми згодні. Але лише на неінвазивні тести.

Рон пирхнув:

— Ти впевнена? Пам’ятаєш, як шеф хотів посадити тебе в пробірку?

— Довірся, — відповіла Омі, вже йдучи за Леною.

***

Лабораторія нагадувала хаос генія: голограми біома висіли в повітрі, як тривимірні павутини, а на столі громіздилися пристрої, призначення яких Рон побоювався навіть уявити. Лена тикала в Омі сканером, її пальці тремтіли від збудження:

— Ваша регенерація… Це результат кооперації мікроорганізмів?
— Так. Втрата частинок компенсується запасними колоніями, — відповіла Омі, дозволяючи приладу зчитувати дані.

Рон розвалився на стільці, гризучи «оптимізований» протеїновий батончик. На смак він нагадував картон, але принаймні не отруював.

— Гей, докторко, а ви часом не досліджуєте, як змусити її готувати нормальну їжу?

Лена проігнорувала жарт. На екрані замиготіли дані:

— Дивіться! Ці групи мікроорганізмів чинять опір інтеграції. 

— Дисиденти, — пояснила Омі. — Поки що 11% колективу проти взаємодії з людьми.
— Але чому? — Лена наблизила голограму, майже торкаючись її носом.
— Страх. Нерозуміння. — Омі подивилася на Рона. — Як у вас.

Рон хотів щось відповісти, але раптом згасло світло. Голограми зникли, змінившись криваво-червоним написом: «ЗОВНІШНЄ ВТОРГНЕННЯ».

— Це не випадковість, — Омі вивільнила руку зі сканера. Її шкіра засвітилася тривожним синім. — Нас зламали.

На екранах спалахнув логотип — криваво-червона літера «X» у кільці шипів. Лена зблідла:

— «КсеноТек»… Вони полюють на чужі технології, щоб патентувати їх як зброю.

Двері лабораторії з тріском розчинилися. Двоє у чорній броні з корпоративною емблемою ввійшли, плазмові гвинтівки були націлені на Омі:

— Об’єкт 001-БІОМ, ви належите «КсеноТеку» згідно зі статтею 14 міжгалактичного кодексу.

— Статті? — Рон ступив уперед, затуляючи Омі. — Ось вам стаття: забирайтесь, поки цілі!

Постріл з плазми пропалив стіну над його головою. Омі зрушила блискавкою — її рука перетворилася на клинок, відсікаючи ствол гвинтівки. Другий агент вистрілив, але Рон збив його ударом у живіт, відчуваючи, як броня вгинається під його кулаком. «Дякую, „оптимізована“ дієто», — майнуло в думках.

— Тікаємо! — Лена кинулася до прихованого люка в підлозі. — Тут евакуаційний тунель!

Омі схопила Рона за руку, її пальці стали липкими, як смола:

— Тримайся. Ми змінюємо структуру.

Вони стрибнули в люк, і Омі обгорнула їх бульбашкою з біолюмінесцентного слизу. Тунель затремтів, виштовхуючи їх до занедбаних доків.

***

Укриття — іржава капсула для сміття — тхнуло пліснявою і машинним маслом. Лена тремтячими руками намагалася відновити дані на тріснутому планшеті:

— Вони вкрали все, що ми дізналися про “фракції” та “дисидентів”… «КсеноТек» використає це, щоб контролювати біом!

Рон дивився на Омі. Її плече все ще світилося — слід від плазмового пострілу:

— Ти казала, що мітка тепер завжди зв’язує мене з вами. Я можу… допомогти?

Омі завмерла. В її очах спалахнули вогники — внутрішній конфлікт:

— Це ризик. Якщо ти під'єднаєшся до Ядра, дисиденти атакують і  тебе.

— Я вже по вуха в лайні, — Рон усміхнувся. — Давай спробуємо.

Омі приклала долоню до його мітки. Світ вибухнув болем.

Серце біома
Рон стояв у просторі, де небо було зеленим, а земля пульсувала, як живий орган. Над ним піднімалися структури з світла, схожі на кристалічні дерева. Омі з'явилася поруч — не в людській формі, а як скупчення сяючих ниток:

— Тут наші думки — фізичні об'єкти. Диссиденти ховаються в тінях.

Раптом «дерева» почорніли. З тріщин виповзли тіні з кармінними очима — ті самі 11%, які ненавиділи зв'язок з людиною.

— Вони хочуть знищити нас, — сказала Омі. — Але ти можеш…

— Закричати? — Рон крокнув уперед, і земля під ним засвітилася. — Ей, мікроби! Ви так боїтеся мене, що ховаєтесь?

Тіні зашипіли. Одна метнулась до нього, але Рон, до свого здивування, зловив її рукою. Біль пронизала долоню, але він стиснув пальці:

— Ви — частина її! І я теж!

Мітка на його руці спалахнула. Світло пробилося крізь темряву, і «дерева» знову засяяли. Омі простягла до нього нитки:

— Тепер вони нас почули.

***

Рон очнувся в капсулі, його рука наче обпеклася. Лена перев'язувала рану, а Омі дивилася на нього з... занепокоєнням?

— Ти кричав: «Ви — частина її», — сказала вона. — Колектив проголосував. Диссиденти відступили.

— Значить, я тепер мікробний оратор? — Рон хрипло засміявся.

Лена показала екран:

— В нас тут ще пара питань. «КсеноТек» завантажив дані, але не всі. Вони не знають про ваш зв'язок з Ядром.