54 Останній вагон

• Як все виявилося просто…- промовила Оля. – Вони драпають від більш сильного супротивника.
• Класична поведінка ницих осіб, - погодився Кор. – Що від них чекати?

Оля мовчала та дивилася просто себе.

• Йдемо в корабель, - продовжив він. – Нам потрібно розробити план дій, якщо ворог прибуде на нашу планету. Якщо прибуде…
• Ти надієшся, що нас просто оминуть, як якийсь не важливий для імперії світ?
• Шанси такі є…
• Шанси може і є, але вони мізерні. Близькі до нуля.
• Ти не хочеш плекати надію на порятунок?
• Ні. Я не хочу тішити себе марними надіями. Минуле показує, що шансів майже нема.
• Можливо…Але у нас є бункер.
• В бункері ми можемо заховати обмежену кількість осіб. А решта?
• Решта можуть бути поневолені або загинуть.
• А ти будеш перепрограмований і станеш моїм ворогом…
• Такий варіант можливий. Вісімдесят проти двадцяти.
• Двадцять відсотків на виживання – надзвичайно мало.

Корабель підлетів до бази і приземлився.

• Що тут у вас? – поцікавився Кор, вийшовши з корабля. – Все встигли завантажити? Всім місця хватило?
• Частину персоналу треба буде перевозити вашим кораблем, - відповів Арол. – Це щоб не було натовпу і пересуватися з обмеженим комфортом.
• Гайда всі бійці у мій корабель! – гукнув Кор та махнув рукою. – Займайте вільний простір. Ми вирушаємо негайно до бази дев'ятнадцять. Перший корабель на базу двадцять.
• Олю, - звернувся Кор до дівчини, яка сиділа у кріслі пілота та про щось задумалася. – Ти можеш пілотувати корабель на базу двадцять?
• Так, - відповіла Оля. – Я вже йду туди. Правильно? А ти до Роба?
• Так, - промовив Кор. – До Роба. Можливо йому потрібна буде підмога.

Оля перейшла у захоплений корабель і підняла його в повітря. Вона весь час мовчала.

• Олю, - промовила Тіра. – Ти чомусь дуже сумна і, можливо, стривожена. Щось сталося?
• Сталося, Тіро, - відповіла дівчина. – Я все розкажу на зустрічі, яку проведемо вже сьогодні. Хочу щоб Кор повернувся з Робом. Та й Року потрібно знати подробиці.
• Напевне щось лихе сталося, - продовжувала Тіра. – Я такою тебе такою бачила один лише раз. Тоді вбили Кора.
• Так, Тіро, - відповіла Оля. – Я отримала від капітана Небіру дуже погані новини. І вони не просто погані – вони жахливі. Я не знаю, що робити.
• Ти з Кором щось придумаєш, - спокійно зазначила Тіра. – Ви завжди знаходите правильний варіант у вирішенні будь – яких проблем.
• Але тут варіантів нема, - подумала Оля, але озвучувати думку не стала. – Просто нема. Нема ніяких.
• Піду подивлюся, як переносять політ наші звільнені, - промовила Тіра та направилася до виходу з капітанського містка.

Оля кермувала кораблем, а в голові роївся потік думок, який не давав зосередитися на маршруті. Дівчина увімкнула автопілот та, відкинувшись в кріслі, заплющила очі.

Минуло всього кілька секунд, як на місток увійшов імператор Си. Імператор сяяв золотим одягом та прикрасами. Обличчя було блідим і на ньому нічого не відображалося. Було схоже, що на обличчі була маска за якою приховувалося щось дуже страшне, яке холодило душу і сковувало тіло. Імператор підійшов до Олі і пильно подивився в очі. Оля відчула, як погляд Си захопив десь далеко всередині біля серця ниточку чогось дуже сокровенного і дорогого та почав тягнути за цю ниточку, намотуючи клубок. Оля розгублено дивилася на срібну ниточку, яка поволі покидала її тіло.

• Треба щось робити…- крутилася думка в голові. – Чому я не чиню опір?

Си паралізував дівчину поглядом і ниточка в руках поволі перетворювалася в сяючий клубок. Си задоволено посміхався самими куточками губ і продовжував намотувати нитку на сформований клубок. Клубок тим часом все збільшувався і збільшувався.

• Чому я нічого не роблю? – спитала себе Оля вкотре та беззвучно прокричала. – Треба боротися! Я не здамся! Господи, Боже мій! На твою силу і підтримку уповаю та прошу захисту!

Неймовірним зусиллям волі Оля піднесла руку та вихопила клубок з рук імператора.

Си відкрив рот, наче хотів щось сказати…

• Олю, - покликала Тіра дівчину. – Ми прибули. Треба посадити корабель.

Оля здригнулася і нахилилася над пультом управління. Натиснувши кілька кнопок, вона скерувала корабель на посадку на вже своїй базі номер двадцять.

• Який дивний і довгий сон, - подумала дівчина. – Але спала я всього шість хвилин.

Корабель сів, двигуни відключилися. Пасажири почали покидати корабель після того, як опустився клінкет.

• Всі до мене! – гукнула дівчина, як всі пасажири вийшли.

Чекати довелося не довго. Вся команда вистроїлася біля Олі.

• Зараз можна пообідати та трохи відпочити, - промовила вона. – Принаймні до повернення Кора. Потім ми зробимо збори. У нас є новини якими ми хочемо поділитися з вами.