53 Жахлива звістка

Під світлом місяця та ліхтарів Лем розпочав виводити невільників на свіже повітря. Вони збивалися в гурт, тулячись один біля одного, іноді крадькома зиркали очима і одразу опускали погляд додолу, остерігаючись побоїв. В слабкому світлі місяця та ліхтарів по обличчях було видно, що вони схвильовані всім тим, що відбулося трохи більше ніж годину тому.

• Друзі, мої, - промовила Оля, стоячи перед звільненими рабами. – Ви тепер вільні. Більше ніхто не буде примушувати вас до рабської праці. Від сьогодні ви – рівноправні члени нашого суспільства. Від сьогодні ви маєте право на життя та маєте право вибору. Вітаю!

Звідусіль пролунали оплески, вітаючи новоспечених членів суспільства.

• Зараз ми спробуємо вас нагодувати, помити та переодягнути. Кор  запропонує вам дещо більше, але це трохи згодом, - продовжила Оля.
• Спочатку водні процедури? – спитав Лем, дочекавшись коли Оля завершить промову.
• Так, - погодилася Оля. – Потім новий одяг і сніданок, зважаючи, що вже четверта ранку. Ти, Лем, займайся звільненими. А ми з Аролом займемося іншими справами.
• Арол! – окликнула вона хлопця, що саме повернувся в її поле зору. – Ми з тобою маємо зустріти корабель, що має прибути з хвилини на хвилину. Клич Раза та Тіру. Відпрацюємо план зустрічі «дорогих гостей».

Арол метнувся у темряву і вже за кілька хвилин Раз та Тіра були біля Олі. Всі разом уважно слухали плани дівчини щодо зустрічі рептилоїдів та захоплення чергового корабля, ставлячи запитання та уточняючи не зрозумілі моменти.

• План, як ви бачите, достатньо простий, - підсумувала дівчина. – Він повинен спрацювати, бо такого повороту вони не очікуватимуть…
• Олю, - Арол спробував заперечити дівчині. – Він занадто ризикований. Кор би не схвалив його. Давай ми хоч змінимо початок у частині «головного героя»?
• Не бійся, - Оля спробувала заспокоїти хлопця. – Ти ж будеш поруч зі мною…Якщо ситуація вийде з під контролю, ти будеш мати змогу втрутитися. Крім того…Ви ж всі будете поруч.
• Оля діло говорить, - втрутилася в розмову Тіра.  – Тут хороший момент несподіванки. Він повинен нам дати перевагу, збивши «гостей» з пантелику.
• Добре, - Арол здав позиції перед залізними переконаннями двох леді. – Тоді я йду перевтілюватися.  Вже скоро зійде сонце, а треба встигнути все зробити затемна.

Оля голосно дала вказівки команді, котра залишилася на базі. Повторювати двічі не приходилося, адже Кор, Роб та Рок добре тренували своїх підлеглих.

Щойно подвір'я розчистили від останків рептилоїдів та уламків будівель, в небі з'явився ворожий корабель, який прибув евакуйовувати рабів, сировину, матеріальні цінності та обслуговуючий персонал. Оскільки вишка зв'язку була знищена ще у попередній сутичці, то рептилоїдам прийшлося сідати без попереднього зв'язку. Але це і не потребувалося, бо майданчик для посадки був вільний. Корабель опустився на підготовлене місце, попередньо зависнувши над ним на якийсь короткий час. Здавалося, що рептилоїди відчували щось недобре і не спішили виходити з літального апарата.

Минуло кілька хвилин.

У світло прожектора, який виходив з корабля потрапив рептилоїд, який трохи кульгав. Він зупинився у промені світла та почав махати руками, наче запрошуючи тих, що прилетіли вийти з корабля та надати допомогу. Раптом пролунав постріл з бластера і рептилоїд впав на землю розпластавши руки. До рептилоїда підійшла дівчина та наступила ногою на лежачого.

• Контерва! Що у них там відбувається? – вилаявся капітан транспортника. – Це ж людина!
• Подивися! Вона вбила нашого побратима і ще хизується… - зауважив помічник. – Треба вийти і розібратися з цими нахабами. Я не можу потерпіти, щоб на моїх очах вбили представника панівної раси…

Помічник швидко вийшов в трюм та заходився опускати клінкет.

Оля все ще стояла на місці «розстрілу», тримаючи одну ногу на лежачому рептилоїді та покручуючи бластер в руках.

• Ти хто така? – рявкнув дебелий рептилоїд та направився прямо до дівчини. – Ти що собі дозволяєш? Людська погань…Я ж тебе зараз розірву, як жабу…

За ним з корабля, забувши про обережність, вийшли і решта членів команди, яких було біля десяти осіб.

Оля не стала чекати, коли її схоплять лапи ящера і стрибнула в темряву.

Перший рептилоїд з крокуючої групи підійшов до лежачого побратима та нагнувся аби повернути його обличчям догори, коли раптом лежачий перевернувся сам та направив кілька пострілів в найближчого ворога.

Це фактично був сигнал до бою.

Звідусіль полилися потоки пекельних променів у групу, котра щойно збиралася порвати всіх земних жаб.

Рептилоїди зрозуміли, що вони втрапили в засідку та спробували задкувати повзком назад до корабля аби швидше покинути це недобре місце. Але не так сталося, як гадалося. Група захоплення вже була на кораблі та шукала рептилоїдів, які могли переховуватися по закутках та вичікувати на спробу втечі.

Рептилоїди з групи висадки поволі повзли до клінкета корабля, все ще сподіваючись на втечу.

• Полонених не беремо! – гукнула Оля та почала поволі просуватися вперед, щоб особисто знищити того здорованя, який намагався покінчити з нею кілька хвилин тому.