51 Корабель

- Що пишуть з головної бази? – поцікавилася Оля, перехилившись через стіл та заглядаючи в монітор за яким працював Кор.

- Пишуть, що наступні на згортання діяльності бази: два, сім, дев'ять, вісімнадцять та дев'ятнадцять, - промовив Кор, не відриваючи погляд від монітору. – Нам треба діяти…

- А ще які бази? – продовжувала розпитувати дівчина.

- Поки – що це все, - відповів Кор та знову перечитав повідомлення з центру.

- Що ти там ще хочеш прочитати? – продовжувала допитуватися Оля. – Що напишуть точний день і час?

- Чекаю, щоб дали інформацію по кількості кораблів та орієнтовний час прибуття, - відповів Кор не відриваючись від монітора. – Нам треба організувати гідний прийом.

- Кого ми відправимо на базу вісімнадцять? – замислилася Оля. – Це досить далеко і зовсім не безпечно.

- А ти посидь і подумай, - Кор продовжив дивитися в монітор. – Підготуй план з мінімальною кількістю втрат, а то й взагалі без втрат…

- Легко сказати…- Оля розглядала на карті місцевість бази вісімнадцять. – Схоже на те, що там рівнина та ще й геть зовсім не вкрита рослинністю.

- Так, - погодився Кор. – Мене це також турбує.

- Лобова атака чи нічна однозначно приведе до гибелі наших друзів, - міркувала Оля вголос.

- Правильно мислиш, - знову погодився Кор. – Давай розвивай стратегію та відмітай небезпечні варіанти.

Оля, підперши рукою голову сиділа і вдивлялася в карту, що лежала перед нею.

• Ну що там у тебе? – поцікавився Кор, закінчивши перечитувати повідомлення. – Щось придумала?
• Нічого, - з сумом відповіла дівчина. – Якби мені крила, то я б полетіла…
• А без крил? – допитувався Кор. – Думай, думай…
• Мені потрібен корабель хоч би й сораків…З кораблем можна щось планувати. А ті кораблі, що на шахті в робочому стані?
• В робочому.
• Ми можемо їх використати?
• Звичайно!
• Мені треба йти туди і негайно. Я хочу навчитися пілотувати цей корабель…
• Молодець! Я пишаюся тобою. Ти майже придумала план по захопленню вісімнадцятої бази.
• Ти хочеш сказати, що ти також над цим міркував?
• Міркував. І я вмію пілотувати. І вже маю певний план, але ще не дуже досконалий.
• Треба доопрацювати нюанси?
• Так. Диявол ховається в деталях, тож треба все розібрати по кроках.
• А що там ще написали в коментарях?
• Першою буде згортатися дев'ять, потім – сім, вісімнадцять, два, дев'ятнадцять. На дев'ятнадцяту прибуде два кораблі, а на вісімнадцяту – один.
• Я розраховувала на чотири кораблі…А орієнтовний інтервал?
• Інтервал складатиме два дні.
• Якщо зможемо захопити ще три кораблі, то також буде добрий результат.
• Та ще корабель сораків відремонтуємо…
• Загалом шість зорельотів. Не погано, особливо зважаючи на той факт, що зовсім недавно ми вийшли з бункера і боялися власної тіні у прямому розумінні.
• Ти правий. Отже йдемо на кораблі, а ввечері збираємося з командою, щоб обговорити план нападу?
• Згоден. Мені потрібен ще один пілот, бо один вже є.

Оля та Кор вийшли з приміщення у двір.

Сонце стояло в зеніті і щедро давало своє тепло планеті та її мешканцям.

 Супутник рептилоїдів  вийшов з зони спостереження за територією шахти, тож можна було вільно пересуватися місцевістю вже не побоюючись, що «всевидяче око» зафіксує пересування по місцевості гуманоїдів.

Оля та Кор підійшли до гравіцикла та, зручно вмостившись в крісла, помчали у напрямку шахти де стояли колись ворожі кораблі.

• Ух ти! – вигукнула дівчина, як тільки Кор зняв маскування. – Хороша і потрібна річ в господарстві!
• Подобається? – поцікавився Кор, підійшовши впритул до літального апарата. – Скажи, що вони хороші…
• Так, - погодилася Оля. – Якщо чесно, то для мене, як людини, котра взагалі ніколи не бачила інопланетних технологій…
• Чому не бачила? – перервав її Кор. – Кілька днів тому ти повернулася з зорельота…
• Так, - погодилася дівчина. – Але я бачила його зсередини, а ось ззовні не бачила. А тут навпаки.
• Тоді йдемо всередину, - промовив Кор та натиснув на майже невидиму кнопку на одній з стійок корабля після чого клінкет почав плавно опускатися. – Прошу!

Кор залишився стояти на місці, пропускаючи дівчину вперед.

Оля зробила перший крок на клінкет, хвильку постояла і почала впевнено крокувати в глиб корабля і вдихнула запах невідомого їй світу.

• Як тут тхне! – Оля скривилася та закашлялася. – Фу! Який жахливий сморід!

Корабель відкрив своє справжнє нутро не приховуючи геть нічого. Оля крокувала трюмом, розглядаючись навколо і фіксувала повний безлад. Всюди лежали шматки породи, зіпсовані залишки рослин, брудне лахміття та його шматки, коричневі калюжі, які були схожі на засохлу кров, обгризені кістки невідомих істот…

• Тут перевозили рабів, - порушив мовчання Кор. – Напевне, це їх кров.