43 Пастки

Небіру мчав просторами рідної галактики у заданому напрямку з гуманітарною місією. Спасіння мешканців цілої планети – завдання важливе і невідкладне. І це не просто порятунок якогось виду, який терпить катастрофу, це - порятунок союзників і партнерів, котрі ще можуть допомогти цілій галактиці у боротьбі з підступним ворогом.

• Ало, - капітан звернувся до помічниці. – Ми отримали надзвичайно небезпечне завдання, тому доручаю тобі постійний та ретельний моніторинг над простору для виявлення можливих загроз.
• Так, капітане, - озвалася Ала, з'явившись біля капітана у візуальному режимі. – вже роблю відповідні налаштування. Моніторинг розпочнеться за кілька сотих циклу, про що я доповім додатково.
• Капітане, - промовив офіцер з безпеки. – Ви вважаєте, що нас зможуть атакувати у над просторі?
• Я вважаю, що у над просторі ми вразливі, - відповів капітан спокійно і дещо замислено. – Тому ми маємо виключити такі ризики…
• Капітане, - до розмови долучився пілот. – Ще нікому не вдавалося атакувати кораблі, які знаходяться у гіпертунелі.
• Ця інформація відома у нашій галактиці, - капітан продовжив відстоювати свою думку. – Ви ж не забувайте, що ми прямуємо на територію ворога. А там свої знання і свої правила.
• Я не хочу сказати, що я проти такої ідеї, - продовжив офіцер з безпеки. – Але потрібно чітко розуміти чому ми це робимо і які потенційні загрози ми будемо шукати, перебуваючи у надпросторі. Це важливо знати.
• Згоден з Вами, - погодився капітан. – Будемо шукати, виходячи з технічних можливостей Али, всі нестандартні просторові або фізичні відхилення. Наразі важко сказати, що конкретно ми будемо шукати.
• Ви хочете сказати, що починаємо користуватися інтуїцією? – наполягав офіцер.
• Можна сказати, що ми будемо користуватися теорією ймовірності, - коротко відповів капітан.
• Перший, - звернувся капітан до помічника. –  Я буду в кабінеті.

Капітан вже був не радий тому, що розпочав таку розмову з Алою в присутності підлеглих, бо зазвичай, подібні інструкції він давав наодинці.

Зайшовши в кабінет, він плюхнувся в крісло та відкрив пошту. В поштових повідомленнях нічого особливого не було і капітан закрив очі, намагаючись трохи відпочити.

• Капітане, - прозвучав тихий голос Али. – Я готова обговорити з Вами додаткові налаштування.
• Доповідай, - промовив капітан подумки. – Маєш щось конкретне?
• Нажаль, - розпочала Ала. – Мої ресурси обмежені, але дещо ми можемо зробити.
• Що саме? – капітан дещо пожвавився.
• Налаштувати сканери на перехоплення повідомлень певної генерації без особливого шифрування. Також зможемо відслідкувати переміщення об'єктів, які мають не замаскований слід, - промовила помічниця та замовкла.
• Це все? – капітан відкрив очі та змінив позу у кріслі.
• Так, капітане, - підтвердила Ала. – Це все, що ми можемо зробити, виходячи з поточного технічного стану та наявних ресурсів.
• Ну що ж, - капітан потер рукою підборіддя. – Не великий результат це також - результат. Роби все про що ти мені доповіла. Будемо сподіватися, що нам це не згодиться.
• Як накажете, капітане, - промовила Ала. – Вже починаємо роботу, але для цього мені потрібні мої помічники.
• Можеш задіяти всіх, кого вважатимеш за потрібне, - дозволив капітан і знову закрив очі.

Едрієн незчувся, як задрімав, адже останнім часом завдання, які приходилося виконувати йому та екіпажу, забрали чимало фізичних сил та емоційних переживань.

• Капітане, - почувся голос Али. – Налаштування виконано. Я готова розпочинати виконувати завдання.
• Так – так, - стрепенувся капітан. – Можна розпочинати.
• Скільки ж я проспав? – Едрієн потягнувся в кріслі і зірвався на ноги. Він подивився на хронометр галактичного часу. – Добряче я відпочив!

Фокс вийшов з кабінету та попрямував на місток.

• Що тут нового? – поцікавився капітан вже з дверей. – Де ми знаходимося?
• Зараз могли б заходити на Крао… - з сумом повідомив перший помічник. – Але проходимо повз базу. Через дві сотих циклу покидаємо нашу домівку.

Він важко зітхнув та замовк.

На містку запанувала мовчанка. Було відчутно, як тривога та страх витали в повітрі та просочувалися в душі членів екіпажу.

• Треба якимось чином підняти дух екіпажу, - подумав капітан. – Що ж зробити, щоб відволікти від важких думок?

Раптом від заковзав у кріслі від приємного відчуття знайденого виходу - осяяння рятівною думкою.

• Рон, - звернувся він до механіка подумки. – Ви де зараз? Чим були зайняті?
• Ми в кают-компанії, - відповів Рон так само подумки. – А що? Ми встигли оглянути трюм, рятувальні шлюпки, приміряли скафандр, підібрали формений костюм, пообідали та попили Блострей. Оля в захваті від нашого меню.
• Давайте сюди на місток, - подумки наказав капітан. – Покажемо їй серце корабля.
• Ало, - звернувся капітан до помічниці. – Налаштуй трансляцію з голоекрану містка на всі палуби. У нас є чудова гостя. Будемо знайомитися…