29 Прихована загроза

Пелс, отримавши об'экт, одразу заходився його оглядати та сканувати. Проте виявити щось через огорожу з власного поля  нічого не вдавалося.

• Мабуть треба зайти в середину куполу,  - міркував Пелс забувши про застороги. – Але якщо наука потребує ризиків, то це саме той варіант. І я готовий робити відкриття. Перебуваючи на посаді астрофізика на кораблях республіки протягом тривалого часу мені нічого путнього не вдавалося зробити або досягти. На превеликий жаль. Отже, потрібно діяти. На базі Каберри будуть свої фізики та хіміки, які зможуть перехватити ініціативу та зробити відкриття. А я, як завжди, залишуся в стороні. Буду діяти. Мені ж ніхто не заборонив це робити…

Прийнявши вольове рішення самостійно, Пелс вимкнув поле та увійшов до об'єкта.

• Що я відчуваю? – почав розмову для досьє Пелс. – Нічого. Починаю сканування.

Пелс обійшов об'єкт з усіх сторін безперервно скануючи.

Об'єкт так само, як і раніше не змінював свого стану і не давав жодної надії на здійснення відкриття. Пелс задумався.

• А якщо я спробую торкнутися фізичним тілом цього об'єкту? – подумав Пелс. – Чи можливий безпосередній контакт?

Пелс взяв в руки металеву ручку та протягнув руку до об'єкта.

Астрофізик поволі наближав ручку до тіла міліметр за міліметром та чекаючи спротиву поля. Ось ще один міліметр і знову міліметр, аж раптом пролунав легенький тріск і Пелс інстинктивно відсмикнув руку назад.

• Ага, - сказав він подумки. – Металевого предмета ти не підпускаєш. А як на рахунок не металевого дотику?

Пелс взяв до рук пластикову лінійку та протягнув до об'єкта.

Лінійка на якийсь міліметр далі, ніж металева ручка проникла крізь силове поле об'єкта і знову пролунав легесенький тріск.

• Цікаво…,- подумав фізик. – Чим більший опір тіла, тим краще об'єкт  контактує з цим тілом. А якщо спробувати доторкнутися рукою? Опір людського тіла не маленький.

Астрофізик зняв захисну рукавичку та протягнув руку до невідомого об'єкта. Міліметр за міліметром рука фізика наближалася до поля. Ось уже він відчув легке поколювання у кінчиках пальців. Так. Це було захисне поле, яке відчувалося таким чином.

• Стоп! – зупинив себе Пелс. - Треба почепити на себе сенсори для реєстрації альфа променів або будь-яких інших впливів  для можливості прогнати їх через базу даних.

Вчений приєднав кілька сенсорів до свого тіла та зосередився на роботі.

Пальці правої руки знову почали наближатися до невідомого об'єкта.

• Що я відчуваю? – промовив вчений для протоколу. – Нічого. Пальці ще не наблизилися достатньо близько, щоб щось відчувати. Просуваюся далі. Ось уже відчуваю легке поколювання знов. Поколювання посилюється і з'явилося відчуття, що рука занурюється у дуже густий крем, який спиняє просування.
• Пелс, - прозвучав з комунікатора голос капітана. – Що там у тебе?

Пелс висмикнув руку з поля та відрапортував капітанові.

• Все гаразд, - почав він. – Вимірюю інтенсивність поля наразі всіма доступними методами.
• Добре, - відповів капітан. – Якщо буде щось цікаве – доповідай. Ми вже розпочали рух до Каберри. Тому можеш трохи відпочити. Скоро ми передамо цей сюрприз охочим до головоломок.

Капітан відключився.

• А я і сам охочий до загадок, - відповів вчений капітану. Але той вже нічого не почув.

Пелс підійшов знову до загадкового об'єкта, склав руки на грудях і задумався.

•  Схоже на те, що сила протидії дорівнює силі дії, - міркував він вголос. – Якщо ми спрямовували потужні потоки матерії з квазерів та у вигляді протонів чи нейтронів – одразу відчувався процес відштовхування. І чим сильніший був тиск тим сильнішою була протидія. А от на дію руки зовсім інша реакція. Відчувається лише не значний спротив. Треба продовжити дослідження далі.

Вчений підійшов до об'єкта та вже впевненіше почав занурювати руку в досліджуване поле.

І чим далі він занурював руку, тим менше поле чинило тиск. На якусь мить йому навіть здалося, що об'єкт його заохочує просуватися вглиб аж до самої серцевини.

• Що я відчуваю? – піймав себе на думці Пелс. – Рука просувається вільніше, а я подолав вже більше половини захисного поля. Здається, що це навіть приємне заняття.

Вчений відчував бадьорість і радість від того, що у нього вийшло проникнути в глибину інопланетної матерії. В голові навіть промайнула якась давно забута мелодія з улюбленого фільму, який він дивився ще у дитинстві.

• Ось уже й сама серцевина, - промайнуло в голові астрофізика. – Що воно таке?

Його пальці занурилися у сріблястий згусток, який в променях штучного світла вигравав кольорами веселки, як справжній діамант.

Субстанція була прохолодною і в'язкою на дотик.

• Щось схоже на ртуть в чистому вигляді, - сказав він в голос. – І в'язка наче мед.

Вчений витягнув руку з силового поля і почав розглядати свої пальці.