26 Полон

Дорога до шахти виявилася коротшою, ніж до корабля. Може тому, що швидкість була трохи меншою, а може тому, що пасажири мовчали і лише роздивлялися краєвиди.

• Ось ми і прибули, - промовив Іван зупиняючись біля воріт і порушуючи мовчання.

Воротар широко розкрив ворота і гравіцикл пірнув у гамірне середовище, яке панувало у дворі шахти. Люд метушився, прямуючи кожен у своїй справі.

Оля з старійшинами попрямували до будівлі, щоб займатися ревізією документів.

• Ось вони, - промовив Петро, дістаючи з шафи купу сувоїв. – Я сподіваюся, що нам вдасться зрозуміти мудрість наших спасителів.

Він поклав сувої на стіл у порядку від більшого до меншого. Їх було не багато. Близько десятка.

Оля підсунула стілець до стола та почала розгортати документи. Решта присутніх у кімнаті приєдналися до неї. Вони розв'язували вервечки та розгортали документи.

• Я нічого тут не розумію, - зітхнула дівчина та поклала черговий сувій на стіл. – Петре, може Ви щось можете прочитати?
• Прочитати я можу, - відповів Петро. – Але я не бачу тут корисної для нас інформації…
• Це вже щось! – зраділа Оля. – Давайте Ви будете вчити мене та Івана мови. Букви, слова,  сполучення слів…
• Так. Це хороша ідея, - погодився головний старійшина. – Розпочинаємо прямо зараз.

Впродовж наступних кількох годин Оля з Іваном вивчали інопланетну мову, проте нічого, що б нагадувало інструкцію керування кораблем не було. В сувоях було багато інформації про очищення продуктів, води, карта зоряного неба, розміщення баз рептилоїдів, інструкція по перетворенню людини в вовка та навпаки, рекомендації, як діяти в тих чи інших складних чи непередбачуваних випадках, як розчистити дорогу до корабля та як його відкрити…Але найголовнішого не було. Інструкція по керуванню кораблем не знайшлася.

Оля засмучено сиділа та мовчки дивилася на документи, що лежали на столі.

• А ми все встигли винести з палаючого селища? – промовив Іван. – Може ця інструкція згоріла або ж ми просто її загубили?
• Ти думаєш, що вона була? – промовив Петро.
• Якщо мислити логічно, то вона би мала бути, - думала Оля вголос. – Бо нащо давати інструкції, як відкрити корабель, якщо не вказати, як ним користуватися?
• Добре ти кажеш, дитино, - озвався головний старійшина. – Але, за переказами наших предків, наші спасителі очікували, що мають прийти сили для боротьби з загарбниками. І пришестя цих сил вони очікували на кораблі в тих капсулах, що ми бачили.
• То там були капсули з спасителями? – спитав Іван. – Але де вони? В кораблі не було жодних капсул, а лише панелі та прилади…
• Ми їх захоронили ще минулого разу, - відповів на питання Петро. – Через технічний збій, спасителі не вижили в тих капсулах.
• От лихо, - промовив Іван вкрай розчарований. – Їх допомога була б зараз дуже доречна.
• Так. Але живлення корабля потрібно буде ще перевірити, - додала Оля.
• Я пропоную поїхати на згарище і пошукати згортки, - запропонував Іван.
• Так. Це буде краще ніж сидіти склавши руки, - підтримав старійшина. – Принаймні, ви переконаєтеся, що нічого не втрачено.
• Або щось таки знайдете, - промовив Петро.
• Тоді не гаймо часу, - втрутився в розмову Іван. – Ми сьогодні ж ввечері поїдемо по шляху переміщення нашого народу аж до селища та подивимося чи не загубили ми чогось.
• Правильне рішення, - промовила Оля. – Погоджуюся. Правда то буде дуже нелегка справа.
• Ти пам'ятаєш той шлях? – спитав старійшина.
• Я пам'ятаю у якому напрямку ви пішли і де зупинилися. Там не надто велика відстань, - запевнив він. – Та й ліс я знаю, як свої п'ять пальців. Я вовком всі ті стежки вивчив і обнюхав.
• То ти перетворишся на вовка? – поцікавилася Оля.
• Вовком тепер йому не можна, бо назад людиною не стане, - зазначив старійшина. – Ми так його ледве витягли з вовчої шкури.
• Добре, - сказав Петро. – Наразі йдіть відпочивати. Коли сонце сяде за обрій, ми вас розбудимо. Підете шукати в лісі щастя.
• Домовилися, - підсумувала Оля встаючи з стільця. – Показуйте куди йти на відпочинок.

Старійшини підвелися й собі.

Петро показав рукою на двері, запрошуючи гостей вийти.

Оля увійшла в невеличке темне приміщення, де не було геть нічого, окрім товстого та м'якого  матрацу, який був набитий свіжою сухою травою. На матраці лежала подушка, зроблена таким же чином та трав'яна ковдра, сплетена місцевими майстринями.

• Ох! Як все гарно пахне, - подумала вона та вмостилася на м'яке ліжко.

Опустивши голову на подушку, дівчина миттєво заснула, адже попередня ніч була надзвичайно насичена подіями. Проте сон її був не спокійний. Вона те й робила, що постійно здригалася та щось намагалася крикнути. А проснувшись та стрепенувшись від легкого дотику руки матері Івана, відчула, як її нестерпно болить голова.

• Що з тобою, доню? – промовила жінка. – Щось наснилося погане?
• Напевне, - відповіла Оля. – Дуже голова болить.
• Цьому ми зараз зарадимо, - заспокоїла дівчину вона. – Наша знахарка зробить тобі відвар цілющих трав. Зачекай лише трохи.