23 І знову храм

Оля сіла на стілець, поклала руки на коліна та зітхнула в черговий раз. Вона з благанням у погляді подивилася на Кора, але Кор лежав незворушно. Жоден мускул у синтетичному організмі не ворухнувся.

Дівчина підвелася та попрямувала до ліжка на якому лежали її речі.

• А що ми можемо взяти з собою? – звернулася вона до Івана. – Ми наче завезли їм потрібні речі та інструменти…
• Завезли, - погодився Іван. – Поїхали! Якщо щось буде потрібно, ми завжди зможемо повернутися сюди та взяти необхідні речі.
• Поїхали! – промовила Оля та попрямувала до виходу з кімнати.

Виходячи з кімнати вона ще раз озирнулася і подивилася на Кора, котрий незворушно лежав на столі. Не помітивши змін у стані друга та соратника, вона зачинила двері та попрямувала до ліфта де її вже очікував Іван.

Вийшовши на свіже повітря, група направилася до гравіцикла.

• Я сяду за кермо, - запропонував Іван. – Не заперечуєш?
• Не заперечую, - відповіла дівчина. – Я трохи втомилася, правду кажучи, та й ще з Кором нічого не вийшло… Саме розчарування!
• Не засмучуйся, - Іван намагався розрадити дівчину. – Ти відпочинеш, відволічешся, а там і рішення знайдеться…

Оля сіла в крісло та прищепила ремені безпеки.

Іван завів гравіцикл та рушив з місця. Місячна тиха літня ніч радувала око. а повітря, зігріте розпеченою сонцем землею та сповнене пахощами квітів, приємно лоскотало обличчя та ніс.

Нічні пейзажі швидко мінялися і залишалися позаду гравіцикла.

Оля мовчала. Вона не могла змиритися з отриманою поразкою, аналізувала свої дії та порівнювала їх з інструкціями, які залишив Кор для застосування в критичних ситуаціях. Серце стискалося від розчарування, бо їй дуже не вистачало підтримки від друга і наставника.

• Ми приїхали, - перервав мовчання Іван. – Ось і шахта…

Ворота шахти повільно відчинилися без зайвих питань і гравіцикл пірнув у внутрішній двір, на якому все ще метушилися мешканці шахти, адже у них тільки розпочиналися риболовля, полювання, заготівля води та дров, приготування їжі.

• Вітаємо у нашому селищі дорогих гостей, - промовив вартовий закриваючи ворота.
• Вітаємо і ми вас, - відповіла Оля посміхнувшись. – Давненько не бачилися.

На шум у дворі з приміщення вишли старійшини.

• Вітаємо дорогих гостей! – вигукнув старійшина та з розпростертими обіймами попрямував до гостей. – Давненько, давненько  ви до нас не навідувалися…

Старійшина по черзі обійняв Олю та Івана.

• У нас було багато справ, - відповіла Оля. – Дуже багато важливих справ.
• Сподіваюся, що всі справи були добрі та успішні, - продовжував старійшина.
• На жаль, це не зовсім так.
• Щось сталося? А чому я не бачу Кора?
• Кора ми, здається, втратили…Втратили під час бойового зіткнення з рептилоїдами.
• Що ти кажеш?!

Старійшина жестом запросив гостей до приміщення.

• Так. Втратили, здається,  - підтвердив Іван. – Ми поки - що не змогли його реанімувати, хоч і провели всі потрібні процедури.
• Ти теж маєш відношення до цього дійства? – здивовано спитав старійшина.
• Я допомагав Олі проводити операцію.
• Щоб проводити або допомагати проводити подібні операції, треба мати знання…- резюмував старійшина. – А ти хіба маєш такі знання?
• Маю, - трохи гордовито промовив Іван. – Мені Оля вставила знання прямо в голову і я тепер багато чого знаю і вмію.
• Він правду каже? – звернувся старійшина до Олі. – Ти можеш зробити людину розумною та обізнаною?
• Можу, - відповіла дівчина. – Це винахід Кора. Він розробив технологію вживлення чіпу у мозок. Ну і, як наслідок, людина автоматично має певну базу знань.
• Неймовірно! – вигукнув старійшина. – І мене ти можеш таким зробити мудрим?
• Ця технологія підходить для всіх без винятку, - підтвердила Оля. – Але Ви мудрі і без чіпа. Ви маєте знання набуті протягом життя. Природнім шляхом. Шляхом прогнозування, аналізу планів,  помилок та прийняття не простих рішень.
• Це так. Рішень було прийнято чимало…

Старійшина замовк, наче пригадував всі складнощі пройдених етапів життя.

• Можна я провідаю своїх батьків? – скориставшись мовчанням старійшини промовив Іван.
• Звичайно, - відповіла вона. – У тебе є якась годинка, а можливо менше.

Іван стрімголов кинувся до приміщення де мешкали його батьки.

• Як у вас просуваються роботи по облаштуванню нового житла? – поцікавилася дівчина.
• Роботи просуваються, але не так швидко, як би того хотілося, - відповів старець задумавшись.
• Не вистачає чогось?
• Ні. Вистачає і інструментів, і матеріалів. Не вистачає робочих рук. Майстерних робочих рук. Ми будуємо добротне житло, яке буде довго нас захищати та зігрівати.
• Добре, що у вас все є. Сподіваюся на швидке переселення вашої громади до нового житла.
• А ви які маєте плани? Що збираєтеся робити у короткій перспективі?
• Ми захопили базу мефів. Наразі нам заважають супутники, що кружляють над нашою і вашою головою та постійно ведуть спостереження. Через них ми не можемо вести денний спосіб життя, а лише нічний, як і ви.
• Добра новина! А які ще плани визріли в цій чудовій голівці?
• Ми хочемо просити у Вас допомоги.
• Якої допомоги?
• Ми хочемо спробувати підняти корабель з дна річки  і знищити супутники.