7 Після бою

Оля все  ще сиділа на траві. Сльози капали з очей і дівчинка вже навіть їх не витирала. Жаль, розпач, невідомість…

• Не плач, - спробувала заспокоїти дівчинку істота. – Ми поряд з тобою. Ми будемо тобі допомагати. Хочеш? Ми маленькі, але ми сильні.

Оля підвела очі на істоту. Навіть в місячному сяйві вона відразу не розгледіла хто перед нею сидить. Трохи скрипучий голос істоти відволік її від важких роздумів.

• А ти хто? – спитала вона.
• Я – Нум. Я і мій народ живемо тут. Тут у лісі, - уточнив співбесідник. -  Вони всі тут. Ми намагалися вбити ящера, але він занадто сильний. Добре, що ти допомогла нам. На одну огидну істоту стало менше.
• Так. Менше. Але їх ще занадто багато, - погодилася Оля.
• Що ти будеш робити? – поцікавився Нум. – Скоро всі попрокидаються і все почнеться знову.
• Хто всі? Чому попрокидаються? – намагалася уточнити Оля, остаточно прокинувшись від дії сонного зілля.
• Ящери, наші сусіди, що живуть у печерах…- Вони всі все ще сплять під дією сонних ягід. – Але с…
• Показуй. Де ящери? – не дала можливості договорити слово Нумові. – Швиденько. У нас зовсім мало часу.
• Сюди, сюди, - підстрибнув Нум і побіг у сторону купи тіл, що все ще лежала неподалік.
• Ага… Ось де ці покидьки вмостилися, - промовила майже сама до себе. – Угу. Вони всі добре зв'язані. А вони всі тут? Чи може десь в кущах ще хтось хропе?
• Наче всі тут, - озвався Нум.
• Треба переконатися, що ящери всі тут. Пошли свої одноплемінників перевірити місцевість. Нам сюрпризи не потрібні.

Нум щось вигукнув і купка істот розбіглася у різних напрямках від галявини на пошуки ворогів.

• А он там що таке є? – промовила Оля, показавши рукою в чагарники.
• Он там, де ти показуєш, - почав Нум. – Наші сусіди сплять.
• То може підемо до них та подивимося, що там з ними? - запропонувала Оля та покрокувала у напрямку чагарників.

Нум почалапав слідом за нею.

Оля зупинилася біля першого тіла та нахилилася над ним.

Тіло розпласталося на м'якій траві, розкинувши руки. Помірне сопіння вказувало на те, що істота просто відпочиває і насолоджується своїм станом.

• Ось які вони - печерні люди про яких розказували ліки, - подумала про себе Оля. – Як їх не пошкодувало життя! Тулуб не пропорційний, трохи зрослі пальці на руках та ногах, шкіра частково вкрита шерстю, як у тварин, обличчя спотворено мутаціями…
• Гмммм…, - почулося десь поряд.
• Прокидається, прокидається! - прошепотів Нум та кинувся до лежачого, що простогнав та схопив Олю за руку. – Ходімо швидше…

Лежачий поворухнувся та сів. Він обхопив голову гуками, якими обперся на коліна.

• Голова болить? – спитала Оля присівши поряд.

Сидячий мовчав і тільки розгублено лупав очима.

• Це Оля. Знайомся…- втрутився у розмову Нум. – Це вони тут билися з ящерами, щоб вас не забрали в шахти.
• Ну що? – промовила Оля. – Ти вже трохи прийшов до тями?

Сидячий закивав головою і спробував встати.

Ноги хоч і трохи трусилися, але він стояв впевнено.

• Що це тут сталося? – спитав він, розглядаючись навколо. – А це хто?
• Це туша ящера, якого вбила Оля, - розпочав екскурсію Нум. – Він був надзвичайно сильним, але Оля його перемогла.
• А це хто? – спитав незнайомець підійшовши до Кора.
• Це мій брат Кор, - засмучено відповіла Оля. – А ти хто?

Незнайомець повернувся і промовив:

• Я – син старійшини цього племені. Моє ім'я Неру.
• Дуже приємно, Неру, пропоную обговорити наші подальші дії, - промовила Оля до знайомого.
• Що ти хочеш зробити? Всі ще сплять…- відповів Неру.
• Добре, що сплять. – промовила Оля. – Нехай сплять і далі. Ти будеш їх охороняти від хижаків, бо крові тут пролилося чимало і скоро на запах прийдуть голодні істоти.
• А охороняти треба тільки своїх? – перепитав Неру.
• Будеш охороняти всіх, бо мені потрібні всі цілими і не ушкодженими, - пояснила дівчинка. – А я поїду до своїх та приведу допомогу, бо сама з ящерами я не справлюся.
• А якщо ящери почнуть прокидатися? Що робити? Стріляти? – не вгавав Неру.
• Нум, - вона повернулася до другого співбесідника. – Ти забезпечиш тривалий сон ящерам. Ти знаєш що робити?
• Знаю, - озвався Нум. – Назбирати треба ягід та добряче натерти ними сплячих ящерів.
• Правильно, молодець, - похвалила Оля Нума. – Ти дуже розумний соратник! Починай збір ягід негайно і намащуйте соком ящерів. Це буде завдання твого племені.

Нум миттю кинувся до своїх одноплемінників, що юрмилися поряд та спостерігали за подіями на галявині, тихенько перешіптуючись. Для них було дивиною те, що тут з'явилася справжня людина і одразу стала на захист їх друзів, давши бій могутньому супротивникові.